Такий різний Сергій Жадан: про можливе президентство Вакарчука, музику «Собак» і свіжий роман

Новини Дніпра. Фото Антон Павлюков
Новини Дніпра. Фото Антон Павлюков

Із Сергієм ми знайомі не один рік. Втім, щоразу відкриваю для себе нові сторони цієї складної й надзвичайно виразної на культурному та медійному тлі постаті. В Дніпрі письменник та громадський діяч Сергій Жадан 9 грудня дав ска-панковий виступ разом із його гуртом, про який вже говорять далеко за межами андеграундної тусівки сучасних інтелектуалів від літератури. Концерт «Жадана та Собак» порвав місцеву публіку, аж довелося музикантам, що озвучують соціально-політичну поезію Жадана, грати на біс. Ми ж зустрілися в затишному пабі перед концертом і предметно поговорили про все, що, на наш погляд, варто уваги в сьогоденній Україні.

Сергій, цьогоріч виповнилося 10 років гурту «Собаки у космосі», з чим тебе і вітаю. Розкажи, як виник проект, кому належала ідея?

З «Собаками» ми познайомилися наприкінці 90-х. Вони тоді існували самі по собі й грали зовсім іншу музику, у абсолютно іншому складі, з якого дотепер залишився тільки басист. Це була така собі молода перспективна група. Я ж якраз у той час організовував у Харкові різноманітні акції, концерти й фестивалі, в тому числі, пам’яті журналіста Георгія Гонгадзе. Ми запрошували музикантів, які б не боялися співати на політичну тематику. «Собаки» не боялися, приходили й грали такий собі «руський рок». Пройшов час - і вже у 2007 році лідер групи Саша Болдирєв мене знайшов і дав послухати їхній, на той момент останній, альбом «Група шукає продюсера». Хлопці вже працювали в стилі ска. Спілкуючись, дійшли думки, що було би цілком непогано створити кілька спільних композицій. Так виник уже наш спільний перший альбом, з яким ми вирушили в тур, спочатку по Україні, а далі і в Європу: Німеччина, Австрія, Польща.

То що ж таке ска?

Танцювальна музика робітничих передмість, що набула популярності наприкінці 60- в 70-х роках минулого століття. Вона відмінна від диско тим, що обов’язково мусить мати живі інструменти, як правило, духові. Ми граємо такий собі псевдо-панк. Я би так визначив наш стиль.

Наскільки за ці роки аудиторія гурту виросла?

Можна сказати, що суттєво розширилась. Для порівняння: в перший рік до нас на виступ приходило 30 слухачів. У переддень виступу в Дніпрі, в Києві ми зібрали близько семиста.

Вважаєш себе музикантом?

Звісно, ні. Втім, в усьому світі це досить популярна річ і багато хто з письменників співрацює з музикантами. Поезія сама по собі будується на ритміці. А ритміка передбачає можливість музичного доповнення.

Чи була думка популяризувати через участь у гурті власну літературну творчість?

Та ні. У такому випадку я би співав шансон. Що заважає написати пару шансонних пісень? Міг би це зробити й збирати стадіони по райцентрах. Я писав пару разів тексти відомим шоу-бізнесовим виконавцям. Кому – не скажу (сміється).

І вони звучали у маршрутках?

Можливо. Так, цілком могло бути.

Як ставишся до кон’юнктури?

Ну, скажімо, якщо ми спростимо тексти й аранжування наших пісень, то збиратимемо тисячні зали. Але ми цього не робимо. Бо хочеться робити те, що подобається, нам же не по 20 років. Тисячні зали в нашому віці не є самоціллю. Для нас пріоритетно лишатися собою - важливо не втратити себе. Аудиторія, звісно, має значення, але, при тому, не можна відмовлятися від справді вартісних для тебе речей – власної реалізації.

Які найближчі закордонні поїздки та виступи на вас чекають?

Білорусь, Ізраїль, Словаччина.

Минулого разу під час твого візиту до Білорусі тебе посеред ночі відвезли у відділок без пояснення причини. Відпустили, пояснивши як помилку. Цього разу знову ризикнеш поїхати туди?

Сумнівався, втім вирішив їхати. Розумієш, боятися – це принизливо.

Що вплинуло на становлення твого творчого шляху?

Харківський літературний музей, куди я потрапив ще студентом. Там я зустрів старших друзів, котрі багато чого мене навчили. Мені загалом завжди щастило на хороших адекватних людей. Викладачі також читали перші вірші, щось підказували. Коли тобі 18 років – дуже важливо, щоб тебе чули. Далі це вже не так гостро і необхідно.

Формула успіху Сергія Жадана?

Та ну – якого успіху? Але якщо говорити про складові успіху загалом, то, звісно, працьовитість. Її навіть може бути більше, ніж обдарованості. Хоча, звісно, якщо ти не маєш чогось цікавого, що можна було би запропонувати читачеві-слухачеві, це не сприйметься. Може один раз. Але такий продукт швидко втратить свою вартість. На мою думку, загалом, велика біда багатьох українських митців якраз і полягає у браку наполегливості. Себто, коли ти робиш те, що вважаєш за потрібне, довго і вперто, навіть якщо результати одразу не очевидні.

Як ставишся до критики та надмірної уваги?

Нормально ставлюсь. Зрозуміло ж, що коли починають цінувати одні, неодмінно знайдуться інші, котрі вважатимуть тебе графоманом. Це незмінна пропорція. Втім, якщо починаєш приділяти забагато уваги тому, якої думки про тебе інші, можуть початись проблеми. Це непродуктивно і зазвичай закінчується неврозами, комплексами і фобіями. Хоча, увага – це приємно, а сцена дає енергетичну наповненість.

Розкажи про якесь своє прозріння. Ніби, найбільша мудрість?

Та немає в мене жодної мудрості. Є розуміння того, що людина – істота доволі слабка і безвідповідальна, не схильна вчитися на чужих помилках. Тільки тверезе розуміння цього призводить допевних здобутків. Треба вміти це визнати і працювати над собою. У цьому сенсі, я не ношу рожевих окулярів.

Що читаєш зараз?

Працюючи над «Інтернатом» (останній роман – прим. автора), перечитував Гемінгвея та Ремарка, літературу про Першу світову війну. Іноді здається, що якщо поміняти назви населених пунктів та імена героїв, матимемо все те саме. Страх, зневіра, паніка, відчай, психологія поведінки людини в окопі – нічого не змінюється.

Чи втомилося, на твою думку, суспільство від війни і чи зменшився об’єм волонтерської допомоги? 

Хтось втомився, хтось – ні. Суспільство не монолітне, воно страшенно розпорошене і «порване». В цілому, йде четвертий рік стресу для країни й такітектонічні потрясіння – звичайно це втомлює. Втім, зараз активізувалася велика кількість серйозних і крупних фондів, як українських так і закордонних, американських, європейських, японських, діяльність котрих спрямована на покращення ситуації на Сході України. Держава багато робить. Ті, хто сидять в тилу і говорять, що влада нічого не робить, вочевидь, ніколи не бувна лінії вогню.

От ми плавно й перейшли ближче до теми політики. Як думаєш, чи лишиться Порошенко на ще один строк президентства?

Можу припустити, що так. Принаймні, не бачу реальної альтернативи.

А Вакарчук?

Ну, востаннє, коли ми про це зі Славою говорили, відчув деяке вагання. Припускаю, він думає з цього приводу. Як людина сумлінна, що відчуває відповідальність перед людьми, які йому довіряють. Я так розумію, є певний запит на нього, як на політика та моральний авторитет.

То може й тобі варто спробувати?

Я занадто люблю цю країну, щоб бути її президентом. Якщо серйозно – ну який із мене політик?

Чого хоче Путін?

Поняття не маю. Мені не зрозуміла поведінкова психологія цієї людини. Все, що про нього пишуть більш менш серйозні аналітики, видається надміру конспірологічним. Тобто, не до кінця зрозуміло, чи усвідомлюють ці люди взагалі, про що насправді йдеться. Не брався би коментувати його дії.

А Саакашвілі чого хоче?

Ну, добре. Коли я востаннє говорив із Саакашвілі…(сміється). Це було минулого року в одному з львівських клубів, він там під час Форуму видавців презентував свою книгу, якраз перед нашим із Собаками виступом. Зал був забитий молоддю. Ми посиділи потім, поговорили. Харизматичний політик, цього не відняти. Чого він хоче зараз? Та теж поняття не маю. А от ситуація з арештами та перетинами кордону, сумнівними з точки зору права, виглядає як безпорадність українського політикума в цілому. І все це на очах в усього світу, що іміджево б’є по Україні. Враження, що все розвалюється і нічого ніким не контролюється. Це страшно. Наша історія знає приклади, коли в результаті подібних «ігор» втрачалася державність. Можемо догратись.

Коли на твою думку закінчиться війна і чи не призведе вона до загострення конфлікту у геополітичних стосунках аж до використання зброї?

Війна триватиме доти, доки цього хотітиме Росія. РФ домагається того, аби ми програли. А переможцем може бути оголошена і якась там коаліція чи «новий світовий лад». В разі політичного компромісу, це може бути обставлено як завгодно. На мою думку, для них не так важлива їхня перемога, як наша поразка. Тому війна триває. Втім, у світі її локалізували. Це нам здається, що ми знаходимося в центрі світової уваги, що у нас тут вирішується доля людства. А насправді, ніхто крім нас не буде вирішувати наші проблеми. Ну хто - Ангела Меркель? Світ втомився від нас. Вони беруться нам допомогати, а ми їх постійно «кидаємо». Подивись на ці останні заяви Брюсселя з приводу корупції: вони фактично йдуть на відвертий конфлікт з Росією, втрачають гроші в торгових площинах, а ми при цьому щей намагаємось їх нажухати. «Дайте нам гроші, а ми їх вкрадемо». Такий стан речей нічого, крім роздратування та нерозуміння, не викликає.

Чи є зміни в самих українцях від часів Майдану?

Так, безперечно. Вони пов’язані з розумінням себе та своєї країни. Це світоглядні речі, їх не завжди помічаєш, але вони є. Хвиля показної консолідації вщухла. Люди, котрі лишилися на своїх позиціях, продовжують відбудовувати Схід, допомагати цивільним та військовим.

На кого з європейців схожі українці?

На братів-слов’ян мабуть: чехів, словаків, поляків. Ті самі комплекси, типу схильності до корумпованості та політичної безвідповідальності, коли обирають популістів замість серйозних політиків.

А такі в нас є?

В нас є партії як бізнес-проекти, за якими стоять ті чи інші олігархи. Але незалежні політики обов’язково будуть з’являтися.

Як давно існує і чим займається Фонд Сергія Жадана?

Фонду менше року. Хоча загалом ми працюємо з 14-го. Особливу увагу приділяємо освітнім проектам, оскільки маю переконання, ми мусимо виховувати дітей, які будуть кращими за нас – більш відповідальними, більш цілеспрямованими. В цьому, на мій погляд, і полягає основний вихід для українців. Варто ставити на освіту та інформаційний простір, це як раз ті галузі, що зазвичай вважаються не пріоритетними. Ми закуповуємо книжки та апаратуру для шкіл, дитячих садочків і будинків культури Сходу. На Різдво повеземо дитячий хор зі Сходу до Львова – для обміну досвідом. Або, для прикладу, от нещодавно під час виступу в Парижі в рамках культурного заходу нам передали близько 500 євро. Ми купили світло на сцену будинку культури Станиці Луганської. Тепер ось ще потрібен радіомікрофон. Я звик за останні чотири роки, що, де б ми не виступали, і тут і за кордоном, до мене підходять люди і в руки дають гроші. Це довіра, яку важливо не втратити. Тож, усі звіти викладаю на наших публічних сторінках у соцмережах.

Чи є щось в «совку», що ти згадуєш з теплотою?

Молодих тата й маму. А сама система ніколи не видавалася мені адекватною. Моя тітка Олександра Ковальова наприкінці 80-х вже належала до харківських демократичних кіл і давала мені, підлітку, дисидентську літературу. Тому ностальгія за совком – це не до мене.

В твоїх книжках багато релігійних символів. Звідки вони?

З Біблії, яку дуже люблю як текст. В ній описані всі можливі історії. Першу придбав за 20 карбованців в 1991 році у церкві Старобільська.

В бога віриш?

Я – не церковна людина. Втім, мене хрестили. Це складно пояснити, однак тато, що на той час перебував у лавах компартії, навіщось похрестив мене. Напевно, з тих же причин за відсутності відповідного релігійного виховання й церкви як такої, ми в дитинстві все ж ходили від хати до хати на Різдво і колядували. Не надто розуміли, що й до чого, але ходили.

Давай поговоримо про новий роман. Чому його сюжетна лінія саме така: герой тримає шлях до інтернату у сусідній зі своїм населений пункт та назад, під обстрілами?

«Інтернат» - ну це простий гомерівський сюжет. Герой рухається з точки А в точку Б і по дорозі з ним стаються пригоди. Чому вибрав саме таку лінію? Щоб не відволікати від переживань героя, очима якого показані жахи війни. Це тваринне загострення відчуттів та відчуженість від людей. У романі взагалі немає авторського мовлення, а відповідно, і оціночних суджень.

Яким буде наступний?

Якби не концерти, зараз працював би над п’єсою.

Якщо не Харків, в якому місті України зміг би оселитись?

Одеса, Львів.

А що ти думаєш про Дніпро?

Я люблю Дніпро, якшо чесно. Мене з ним пов’язують друзі і теплі спогади.

Спілкувалася Ольга Смірнова


Уважаемые посетители - давайте ВМЕСТЕ сделаем сайт лучше!

Нашли ошибку или опечатку в тексте - помечайте её и жмите Ctrl+Enter. Сообщение об ошибке тут же увидит автор статьи и оперативно сможет ее исправить.