Дмитро Ярош: Я ніколи не був радикалом

В підземному переході в центрі Києва на розкладці з пресою видніються обкладинки з обличчями Дмитра Яроша та Володимира Кличка. Це минулорічні та позаминулорічні випуски глянцевого чоловічого журналу, що продаються за комісійною ціною. (Мар'яна П'єцух, Дмитро Ларін (фото), УП)

– Скільки коштують ці журнали?
– Ярош по 75, а цей по 25, – продавчиня втричі нижче оцінила Кличка, ніж колишнього лідера "Правого сектору".

Дмитро Ярош зійшов з політичного Олімпу ще рік тому, покинувши лідерство в партії з популярним брендом "Правий сектор". Проте цей бренд досі грає на користь його рейтингам. При цьому Ярош складає враження людини, яка не дуже любить публічності, хоча політичні амбіції її від нього вимагають. Аналізуючи його заяви, складається враження, що він не хоче займатися політикою, а виключно військовою справою. Але, при цьому, хоче з користю використати власну політичну популярність. Після виходу з "ПС" через втрату впливу на внутрішні процеси і небажання бути "весільним генералом", Ярош створив організацію "Державницька ініціатива Яроша". І хоча назвав її своїм іменем, реально цією організацією не займається. Ярош основний час посвячує війні на Донбасі. Реально керує рухом "ДІЯ" Андрій Шараскін під бойовим позивним "Богема" (до війни Андрій був театральним режисером). Проте, все-таки, статус провідника тут залишається виключно за Ярошем. Попередньо планувалося зібрати партійний з'їзд і переоформити "ДІЯ" в партію у вересні місяці. Але цього не сталося.
Ми зустрілися з Дмитром Ярошем в Києві, куди він щойно приїхав з зони АТО. У цей день тривала сесія Верховної Ради, але чинний народний обранець замість сесійної зали сидів в невеличкому офісі руху "ДІЯ" в центрі міста. 

Своїм розташуванням – у підвалі старого та похмурого нежитлового будинку, який сховався в тупику подвір'я за гаражами – офіс організації під проводом "демонізованого" росіянами лідера нагадав таємний бункер. У невеличкій кімнаті, в якій відбувалася розмова, з-за спини Яроша постійно виглядав скелет.

– Що ви з цим скелетом робите?
– Який скелет?
– Ну, от, в кутку стоїть?
– Та це "Госпітальєри" на ньому, напевно тренуються.
"Госпітальєри" – це медична служба Української добровольчої армії, яку створив Ярош після виходу з Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". 

За словами Яроша, з ДУК в УДА за ним пішло 95% добровольців. 
– ДУК я ж формував. Тобто бренд ДУК залишився, але реально підрозділи перейшли в УДА.
Те, що в Києві Ярош буває рідко, вказує і відсутність власного кабінету в офісі "ДІЯ".
– У мене власний кабінет є лише у Верховній Раді.
Туди він поїхав одразу після нашої розмови – на засідання комітету з питань національної безпеки і оборони, де є заступником голови.



– Поки ми спілкуємося, триває сесія ВР. Ви відвідали лише 5% з усіх пленарних засідань. Вас робота в залі взагалі не цікавить?
– Коли я не бачу необхідності перебувати там, то чого сидіти. Я не раз казав, що від окремого позафракційного депутата не залежить нічого. Ну, посиджу, послухаю, кнопку понатискаю. І що? Я цей час краще використаю якось корисніше.
При цьому, я чесний перед своїми виборцями. Коли обирався, говорив, що протягом 80% часу буду віддавати перевагу військовим питанням. Бо головна вимога моїх виборців була – не впустити війну на округ, який межує з Донецькою областю.
І нам вдається виконувати це завдання. Тому тут я утисків совісті не маю.

– Інколи присутність депутата дуже важлива – чи на засіданні комітету для забезпечення кворуму, чи на принципових голосуваннях у сесійній залі.
– Я казав Пашинському (голові комітету з нацбезпеки і оборони – УП): "Якщо якісь стратегічні речі, ти дзвони, я приїду". І з Парубієм говорив, щоб дзвонив, якщо треба.
Але не дзвонить. Ну бо що таке один депутат? Та нічого. Тим більш, коли є "договорняк", вони все там вирішили на своїх погоджувальних чи інших радах.
– Інколи і один голос вирішує. Візьмемо, приклад, провалене голосування за "безвізовий закон" у червні. Тоді довелося повертатися аж через місяць до цього голосування, бо не вистачило сім голосів. Тобто "договорняк" не врятував.
– Мене геть не цікавить безвізовий режим, це величезний фейк і мильна бульбашка. Ви побачите, що навіть, якщо це станеться (проголошення безвізового режиму – УП), ніяких змін позитивних для українців не відбудеться. Це фейки.

– Тобто перед нами Захід грає спектакль?
– Вони всі грають. Бо в кожної країни є свої національні інтереси і це закономірно, тому тут їх не треба звинувачувати.
Україну не хочуть бачити як конкурента і потужного гравця. Ми це все спостерігаємо, зокрема, і на прикладі "Мінських угод", і на прикладі виборів на Донбасі тощо. Україну хочуть зруйнувати як унітарну потужну в майбутньому державу, тим більше з такою армією, яку ми зараз маємо.
Ті ж самі електронні декларації. Відбулася така певна десакралізація влади як такої, прірва між народом і суспільством тільки виросла. І я думаю, що це теж штучно було зроблено для зниження впливу України як суб'єкта міжнародної політики. Україною прагнуть керувати в режимі ручного управління.
– Тобто через е-декларації Захід взяв на гачок тих, в кого виявилися великі статки сумнівного походження?
– Один з можливих варіантів.



– Ви самі довго розбиралися із заповненням декларації? Бо в багатьох були проблеми.
– Я, чесно кажучи, навіть у той комп'ютер не залазив. Дівчата заповнили. Жодних проблем не було, тому що статків в мене немає як таких, бо бізнесом ніколи не займався.
– Бізнесом не займалися багато хто з депутатів, зате вони були в АТО. І деякі, складається враження з їх декларацій, трохи збагатилися. Чула історії, що дехто з тодішній добровольців, нині нардепів, намагалися "дахувати" комерційні об'єкти у прифронтових містах. Вам відомі такі факти?
– Людей, які хоч один раз були в бою, я не хочу критикувати. Домислами хай займаються журналісти і політики. На моїх очах такого не було.
– Ще деякі депутати відзначилися колекціями зброї. В тому числі старовинної. Ви людина військова, але зі зброї нічого не задекларували. У вас нема колекцій?
– (Сміється) Я запитував у юристів, чи декларувати трофейні БМП, міномети, гармати. Вони уточнили, чи є на них документи. Немає. Тому, відповідно, їх не задекларував. Тобто, колекція трофейна в мене є.

– Як взагалі ви сприймаєте це накопичення чиновниками матеріальних цінностей, які були показані в е-деклараціях?
– Я не більшовик. Якщо воно законне й не крадене – то хай собі збирають. Але, зрозуміло, що у багатьох походження тих грошей сумнівне, м'яко кажучи. Але це не моя справа. Постворювали антикорупційних органів – хай вони й розбираються.
– Ви вірите, що оголення статків може змінити політичні орієнтири українців, чи українці й далі легко будуть вестися на яскраві обіцянки та підкуп?
– Та, власне, хіба хтось не знав, що там крадуть? Усі все прекрасно знали і раніше. Кажуть, електоральна пам'ять працює чотири місяці, потім всі все забудуть, і люди проголосують за тих самих злодіїв, які зараз показали свої статки.
Проблема в тому, що людьми маніпулюють, зокрема через олігархічні і монополізовані медіа. Відбуваються революції, проливається кров, війна іде, а люди далі голосують за стару еліту. Так виходить, що 10% людей зробили революцію, а 90%, які не брали жодної участі в революційних процесах, визначили майбутнє народу. Ось чому я не демократ.



– У вашій декларації лише депутатська зарплата. Грошових активів у вас немає. Ваша сім'я живите за одну вашу зарплату?
– Практично. Крім того, два зяті воюють, вони мають якусь матеріальну допомогу. В нас – це єдиний котел. І декларувати ці кошти якось не доводиться. Повірте, я ніколи не крав і красти не буду.
 – У вас задекларований бренд "Правий сектор". Бренд якісь гроші приносить?
– Я мусів його декларувати, бо був власником. Але у вересні вже переписав право власності на хлопців (з "Правого сектору" – УП), на їхнє товариство з обмеженою відповідальністю.
– Ви пробували на бренді якось заробляти, від друку логотипу на сувенірній продукції, наприклад? Тим паче, гроші можна було на утримання добровольців скеровувати.
– Я не бізнесмен. Але був би не проти, якби хлопці на цьому якось заробляли.
– А хтось взагалі контролює використання цього бренду на сувенірній продукції?
– Думаю, що ніхто не контролює. Так само, як і випуск візиток Яроша.

– Бренд "ДІЯ" поки не є таким популярним. Ви плануєте брати участь у ймовірних дострокових парламентських виборах, чи будете ще нарощувати м'язи?
– Думаю, що будемо брати. Можливо, в якомусь альянсі.
До речі, у нас дуже цікава ситуація. Ми ще не маємо партії, але в соціологічних дослідженнях вже фігуруємо саме як партія. Скільки нам дають? Різні цифри, від 1-го до 3-ох відсотків. Але в Адміністрації президента я чув навіть трошки більші цифри (йдеться про закриті внутрішні опитування – УП).
– Чи можливі розмови про об'єднання на момент виборів зі "Свободою", "Національним корпусом" і "Правим сектором"? Чи попри великі шанси спільним блоком пройти в парламент (в 2014-му "Свобода" і "ПС" спільно набрали 6,5%), – у націоналістів така ж проблема, як у демократів, що не можуть об'єднатися?
– У політиці з усіма можна говорити. І зі "Свободою", і з "Азовом", і з "Правим сектором".
Але така проблема є. Мені, наприклад, не йдеться, яке місце у списку займати. У мене найбільше бажання – по максимуму завести реально хороших хлопців, які жертовно воювали, і щоб вони там діяли вже як фракція або депутатська група. Це було б супер. А я там би уже не сидів, а мав би повне моральне право піти і займатися іншими речами.



Якби раптом сталося чудо і націоналісти з усіх партій об'єдналися, то можна було б розраховувати на дуже хороший результат, понад 20%. Це стало б орієнтиром для суспільства.
Але всі й усе зроблять для того, щоб націоналісти не об'єдналися. Я це так само добре усвідомлюю.
– У 2015-му році на місцевих виборах в "ПС" були хороші шанси, але "ПС" участі у виборах не взяв. Гуляє така версія, що причиною неучасті було створення проекту "УКРОП". Тобто Ігор Коломойський, який допомагав тоді оснащенням для ДУК "ПС", попросив вас не переходити дорогу.
– Ні, "УКРОП" не був жодною перепоною. Ми тоді робили соціологію: на Дніпропетровщині рейтинг у "ПС" був до 10%. Він не перетинався з рейтингом "УРОПУ", бо "ПС" займав свою нішу.
Не брати участі у виборах – це було рішення проводу, з ним всі погодилися. Ми розуміли, що на той час існувало багато людей, які були не дуже контрольовані. І ми боялися, що вони просто будуть дискредитувати саму національну справу. Це було б дуже погано.
– У випадку дострокових виборів до парламенту вам потрібні будуть чималі кошти. Якщо Ігор Коломойський запропонує допомогу?
– Я в олігархів не брав, не беру і не буду брати гроші на політику. Це моя принципова позиція. На війну – скільки завгодно.

– За які фінансові ресурси діє ваша організація? Банально, потрібні кошти на оренду офісу і зарплату офісним працівникам.
– У нас є люди, які займаються задекларованим бізнесом. Такі витрати, як утримання офісу або кілька зарплат, їй під силу.
З лютого я робив об'їзди по областях, об'їхав більше половини, і ще планую. Усюди, крім зустрічей з активом, зустрічався також з малим та середнім бізнесом. Крім того, ми створили такий майданчик "Комітет національної дії", щоб максимально розширити кадрову базу руху, який є у нас в умах, і який ми намагаємося формувати.

Туди входить середовище Тараса Стецьківа, в якому всі самодостатні люди, яких не треба утримувати. Є хлопці з руху "Вільні люди" (координує нардеп з "НФ" Андрій Левус – УП). Вони зараз займаються питаннями економічною деокупації, і в них теж є ресурс. Тобто ми намагаємося об'єднати людей, які вже приходять з чимось, а не просто голі й босі. В "Комітет" постійно підтягуються різні середовища. Останнє – це Асоціація фермерів, куди входять п'ятдесят тисяч фермерських господарств. Ми їх теж розглядаємо як людей, які можуть самостійно забезпечувати свою діяльність в областях. Водночас, це реальний ресурс. При цьому, він не олігархічний, що дуже важливо.



– Колись Валентин Наливайченко також хотів створювати якусь свою праву партію. Ви з ним спілкуєтеся щодо об'єднання зусиль?
– Ми не вели переговорів щодо об'єднання. Але спілкуємося постійно, у мене з ним доволі товариські нормальні стосунки. Але поки давайте не забігати так далеко наперед. Повірте, про партії мені зараз йдеться в останню чергу.
– Ну хоча б приблизно уявляєте, на коли може бути з'їзд вашої майбутньої партії?
– Ні, поки не уявляю.
– Але хоча б знайшли партію, яку в майбутньому будете перейменовувати на "Державницька ініціатива Яроша"?
– З десяток, мабуть. Приходять, здаються з потрохами.

– Ви пішли з "ПС" через надмір радикальності в активі руху?
– Через ідеологічні розходження. Я врешті ніколи не був радикалом. Революціонером – так, є, був і буду. Але радикалом – ні.
Для мене "Правий сектор", в першу чергу, це хлопці, які на той час і зараз перебувають на фронті. 95% лишилися зі мною. Це 5-й і 8-й бойові батальйони, медична служба "Госпітальєри", управляння розвідки, польова жандармерія.
В "ПС" залишилися чудові хлопці, вони молоді, гарячі, мають своє бачення. Я просто не хочу заважати якимсь процесам. Бо ті хлопці ще можуть сказати своє позитивне слово.
Хлопці хочуть займатися революцією і політикою, хай займаються – а ми займаємося більше війною. Це наразі найголовніше наше завдання.



– Ви не радикал, але революціонер. А чим радикал відрізняється від революціонера?
– Революція – це, в першу чергу, відповідальність за свої дії. Національна революція – це відповідальність за долю нації, народу і держави. Бо знову опинитися в стані повністю поневоленої нації я би не дуже хотів.
Так само не хотів би знову займатися національно-визвольною боротьбою, сидіти по криївках і говорити, що ми колись виборемо державу і наші діти будуть в тій державі нормально жити.
Я би хотів втримати той плацдарм, який ми маємо.
Він недосконалий, він часто знаходиться в неоколоніальному стані, в стані ручного управління. Але при тому всьому, окрім націоналізму, немає ідеології, яка б могла зробити Україну заможною, квітучою, потужною державою, яка б була суб'єктом міжнародної політики, а не об'єктом.

– Ідея "Організації українських націоналістів" – це становлення незалежної соборної національної держави через національну революцію. Сьогодні це актуальні ідеї, чи можна без революцій зробити Україну потужною державою?
– Революція не завершена. Ми почали процес в 2013-му році на Майдані, але досі не реалізовані ті ідеї, за які ми стояли.
Однак в умовах протистояння з зовнішнім ворогом завершувати революцію бажано в мирний спосіб. Революційні зміни – це ж не обов'язково "трах-бах, напалм".
Це заміна системи влади, людей при владі та структури влади.
Але, насправді, я часто зіштовхуюся з проблемою кадрового голоду, навіть на рівні громадсько-політичному та військовому, не кажучи вже про державний.
Щоб змінити систему влади, починаючи від президента, і закінчуючи головою райдержадміністрації, потрібен відповідний кадровий потенціал. Тому, щоб змінити всю систему, потрібен час.



– Тобто ви за революцію виключно мирним шляхом?
– Це було б дуже-дуже бажаним, бо насильство – це крайня форма боротьби. Люди, які проливають свою і ворожу кров, це усвідомлюють. А ті, які лише книжки читають, а потім кричать "Вперед, на барикади!", – як правило, не йдуть потім на ті барикади, але продовжують натхненно розповідати про революцію.
– Якщо ваші колишні побратими з "ПС" діятимуть радикально і братимуть, наприклад, штурмом Адміністрацію президента, ви будете їх зупиняти?
– Я зупиняти не буду. Там розумні хлопці, і якщо вони підуть на штурм Адміністрації президента, то, мабуть, вони будуть мати підстави для того.
– Вже два роки владу лякають, що "от-от повернуться з фронту добробати і дадуть всім по повній програмі". Чи будете ви тих добробатів зупиняти?
– У нас абсолютно контрольовані підрозділи. Якщо вони сюди і прийдуть, то тільки за наказом.
– Ви такий наказ не дасте?
– Ситуація різна може бути. Бо усьому є межа. Особисто для мене під час Майдану межею було голосування 16-го січня за ті закони. Тоді вже треба було використовувати насильство, бо іншого шляху я вже не бачив.
Якщо, умовно кажучи, ця влада тотально зрадить національні інтереси, то я, не задумуючись, використаю всі свої можливості для того, щоб цю владу прибрати і привести на цей раз вже нормальних людей.
Але це буде останній шанс.
– Чи вірите ви, що нинішні президент, парламент, уряд зможуть завершити революцію мирним шляхом і зміною системи влади?
– Я дуже хочу сподіватися, що ця влада все ж таки отямиться. Особливо після е-декларування, коли вони все ж таки спромоглися показали свої статки – і тепер, можливо, робитимуть якісь позитивні речі.
Зараз важливо, щоб українці нарешті побачили світло в кінці тунелю. І для цього не обов'язково міняти прізвища у владній верхівці.

– Ви слідкуєте за "Мінськими переговорами"? Як на фронті до них ставляться?
– Коли там є покриття інтернету, то слідкую. Я більше ними цікавлюся з тактичних міркувань. Бо коли вони там домовляються, відповідно, може одразу мінятися ситуація на фронті, на якійсь ділянці стає більше представників ОБСЄ, перестрілок може бути менше.
Але я не раз казав, що "Мінські угоди", по-перше, не мають жодної юридичної сили. По-друге, вони не йдуть на користь Україні.
В тактичному аспекті я ще міг зрозуміти "Мінськ-1", тоді треба було виграти час.
– Можливо, "Мінск-2" теж потрібен, щоб тягти час і наростити сили, а потім діяти за "Хорватським сценарієм" і врешті відвоювати свої землі?
– Я не виключаю, що президент хоче підвищити боєздатність Збройних сил, щоб потім вести переговори з позиції сильного. Так, вони вже звітують, що в нас контрактників стає більше. Хоча, коли я дивлюся по фронту, то бачу, що є величезний недокомплект особового складу в ЗСУ, і це дуже погано.



– За вашими спостереженнями і аналізом всієї ситуації, все йде до "Хорватського варіанту" чи до "особливого статусу" для Донбасу?
– Я не бачу поки перспективи ні в парламенті, ні в переговорному процесі, щоб такий особливий статус був прийнятий.
Тим більше, президент чітко наголошує на тому, що спочатку – безпековий фактор, а потім все інше. Правда, на превеликий жаль, він відступив від своєї ж тези про контроль над кордоном. Йдеться про фейкові місії ОБСЄ.
Але в складі якоїсь групи ОБСЄ можуть бути росіяни і вони фактично працюють як розвідники і передають цю інформацію ворожій стороні. То про що може йти мова, яка місія ОБСЄ?
– Але все-таки президент каже, що альтернативі "Мінську" немає.

– Ми маємо розраховувати на сили українського народу, а вони достатні для того, щоб світовій спільноті нав'язати наші правила гри. Ми, врешті, на Майдані це показали: коли нам нав'язували угоду з Януковичем, народ виступив проти такої пропозиції.
У світі поважають сильного, і ми зараз стали сильними по рівню боєздатності, по рівню озброєння. Тепер треба змінювати якісь правила гри.
Я розумію, що люди при владі залежні від кредитів МВФ, від світової економічної кон'юнктури. Вони свої інтереси прив'язують до тих "Мінських угод".
Я не раз говорив про необхідність зміни формату, розглянути альтернативний "будапештський" формат. Нам в рамках Будапештського меморандуму гарантії безпеки давали конкретні країни Великобританія і США, у яких дуже послідовна антиросійська, антиімперська політика.

– Але як перенести платформу для переговорів, умовно, в Будапешт? Погрожувати, що ми відновимо ядерний статус?
– Це залежить від політичної волі влади і підтримки цієї влади народом. Якщо влада і народ єдині, то можна будь-кому нав'язувати свою волю.
– Чи не є заяви про ядерний статус, які лунають з боку націоналістичних політсил, – звичайним націоналістичним популізмом? Чи є у нас можливості відновити той статус?
– Я ще до Майдану говорив з фізиками-ядерщиками. Фахові люди запевняли, що абсолютно реально повернути мінімальний ядерний запас з тими можливостями, які ми маємо сьогодні.
Чи це потрібно і логічно прямо зараз – мені важко сказати. Я протягом останнього часу не досліджував це питання. Але, в принципі, я абсолютно підтримую те, щоб Україна повернула собі ядерний статус. І ми маємо повне право це зробити, бо всі домовленості, які ми підписували зі світом, порушені.



– Чи готові ми, на вашу думку, прямо зараз до "Хорватського варіанту", тобто вже наступати і повертати землі?
– З наступальними операціями я би трошки почекав.
До будь-якої операції треба готуватися: формувати певні підрозділи, які можуть виконувати бойові, штурмові задачі.
Але я знаю точно, що в Генеральному штабі абсолютно різні варіанти напрацьовані.

– Сьогодні ви є радником начальника Генштабу ЗСУ. Що ви там радите?
– У мене дуже конкретні функціональні обов'язки – я займаюся координацією Генштабу з добробатами. Я не раз наголошував, що всі наші підрозділи підпорядковані командуванню АТО і жодного неконтрольованого руху немає.
Я хоч і частково займаюся політикою, але, в першу чергу, я солдат і знаю, що треба виконувати наказ. На війні отаманщини чи анархії допускати не можна.
– Минулого року ви розповідали, що частина ваших бійців-добровольців мають легалізуватися в підрозділі СБУ "Альфа". Що в результаті з того вийшло?
– Цей процес припинили. Туди вже навіть відібрали необхідну кількість людей, але ми загальмували цей процес. Тому що ми хотіли сформувати під егідою СБУ фронтовий підрозділ. Але на передку стоять зараз виключно ЗСУ, а всі інші працюють по тилах.
– Ви й далі не сприймаєте варіант вашим добровольчим підрозділам влитися в ЗСУ, які воюють на передку? Тим самим ваші бійці отримають соціальний захист?
– Ми зараз спостерігаємо дуже цікавий зворотній процес. Офіцери, рядові, сержанти з ЗСУ приходять до нас. Тобто хлопці, які відвоювали, яким важко соціалізуватися в тилу, хочуть воювати далі, і йдуть до нас в добровольчу армію. А йти в ЗСУ (по контракту – УП) у них великого бажання немає, бо там достатньо проблем. В усякому випадку, їх більше, ніж у нас, хоча ми теж далеко не святі.
Найбільша проблема Збройних сил, що вони досі залишаються такими ж радянськими за суттю, за мисленням, за плануванням.
Зміни, звичайно, є, але ще не ті.

– Якби УДА увійшла в ЗСУ, вона б втратила якість?
– Для нас дуже важливо залишити нашу систему ієрархії. Адже система логістики, система виконання бойових завдань, планування операцій у нас набагато ефективніша, ніж у ЗСУ.
НАТОвські зразки ми у себе запровадили ще на початку війни. Наприклад, ті ж брифінги при підготовці операцій.
У нас – одні з найбільш боєздатних підрозділів, які важливо не загубити і не розчинити в ЗСУ. Бо це така позитивна альтернатива, коли до нас звертаються командири різних рівнів з проханням виконати те чи інше бойове завдання. Це приклад того, що такі підрозділи мають зберігатися.

При цьому, вони повністю підпорядковані командуванню. Тому ніяких конфліктних ситуацій немає.
Також ми зберігаємо наші добровольчі підрозділи з метою, щоб просунути законопроект про добровольчу українську армію за аналогію, наприклад, з територіальною обороною Польщі. Їхні бригади розвертають територіальну оборону в своїх прикордонних з Україною, Білорусією воєводствах.
Бо ідея добровольчої армії, в першу чергу, навіть не у фронтових підрозділах. Там три функціональні завдання. Це добровільна територіальна оборона, це партизанський рух і це військово-патріотичне виховання.
Для нас дуже важливо, щоб самодостатні, вільні, озброєні люди забезпечували безпеку своїх територій. В цьому відмінність з концепцією, яка є в Генеральному штабі та Міністерстві оборони.
– Ви вже другий рік розповідаєте про законопроект про добровольчу армію. Чому так довго йде цей процес?
– З декількома фракціями домовленість досягнута, але голосів все ж таки недостатньо. Я обговорював цю тему і з президентом. Він сказав: "Я подумаю".
Якщо президент дасть команду фракції "Блоку Петра Порошенка", тоді голосів буде достатньо.

– А що зупиняє президента дати відмашку?
– Одним з його питань було: "А як це все буде фінансуватися? Дай мені навантаження для бюджету". Тобто є чисто прагматичні розрахунки, над якими ми зараз працюємо.Але я переконаний, що при прийнятті цього законопроекту, головнокомандувач, незалежно від його прізвища, отримає дуже серйозний важіль впливу на ситуацію, на переговорний процес, в тому числі, за кордоном.

– Тобто проблема більше в логістиці, а не в політичній волі? Бо, будучи ще в "ПС", ви казали, що влада боїться добробатів. Сьогодні влада вже не боїться їх?
– Влада завжди перелякана, революційної стихії дуже бояться. Тому не один раз доводилося переконувати можновладців, що ми займаємо державницьку позицію, що нам за державу болить навіть більше, ніж їм.
А в політичних розбірках, міжолігархічних, ми ніколи не брали жодної участі. І закиди щодо приватних армій не підтвердилися протягом 2,5 років.
Ми чесно захищаємо свою Батьківщину. Намагаємося показувати приклад суспільству.
ЧОРНИЙ, ВІЗЬМЕШ НАДЮ В ПІДРОЗДІЛ?
– Ви возили Надію Савченко одразу після звільнення на свої позиції. Якщо вона знову попросить її повезти на фронт, ви її візьмете?
– (Сміється). Вона вже просто мені якось дзвонила. Я вирішив пожартувати з нашим бійцем, кажу: "Чорний, візьмеш Надю в підрозділ?" А він: "Не хочу, не хочу, не хочу!"
У нас Чорний просто не любить жінок в тому сенсі, щоб вони воювали.



– Савченко недавно сказала про вас, що ви шовініст...
– Ну, так, абсолютний (сміється – УП). Я іноді так жартую на межі фолу. Кажу, що треба зараз взагалі позбавити права голосу жінок. Всі жінки одразу дуже обурюються, але тоді популярність зростає (сміється).
– Але ж у вас є дівчата в УДА.
– Та є, є. Чудові дівчата. Є такі дівчата, що фору дають хлопцям.
– І не заважають у бою на передовій?
– Ну, деколи заважають. Деколи не заважають. По-всякому буває.
– Все ж таки, візьмете ще раз Савченко на свої позиції? Це я до того, чи Вас не насторожують її заяви?
– Не думаю, що вона завербована. У неї своя життєва позиція, свої життєві погляди на все те, що відбувається.
Я не підтримую її заяв про летальну зброю, про переговори з терористами.
Я їй говорив, що переговори можна вести лише по обміну полоненими, але жодних політичних питань з ними не має підніматися і жодної легітимізації "ЛНР" та "ДНР" не має відбуватися.

Мар'яна П'єцух, Дмитро Ларін (фото), УП