Борис Филатов рассказал, как сделать город чище
Городской голова Борис Филатов в рамках командировки в Великобританию посетил мусоросжигательный завод в Манчестере. О том, как европейский опыт переработки отходов будут внедрять в Днепре, мэр рассказал в своем интервью газете "День". Текст читайте ниже.
Сміттєва проблема «вибухнула» у Львові, але насправді вона — загальнонаціональна. «День» неодноразово про це писав. Тим пильніша наша увага до тих, хто робить реальні кроки для подолання сміттєвого колапсу. Міський голова Дніпра Борис Філатов днями відвідав Великобританію, де вивчив досвід переробки побутових відходів і обговорив з англійськими інвесторами перспективи будівництва сміттєпереробного, а згодом і сміттєспалювального заводу в Дніпрі. У Лондоні та Манчестері він зустрівся з представниками інвестиційних фондів, які збираються налагодити систему роботи з твердими побутовими відходами. Ще одним пунктом закордонного відрядження стала зустріч з сером Джеральдом Ховардом, який є головою парламентського комітету із зв’язків з Україною. За останні півтора року мер Дніпра побував з діловими візитами в Німеччині, Франції, Туреччині та Литві, де ознайомився з методами ведення міського господарства.
— За останні роки стало видно, що Україна гостро потребує загальнонаціональної стратегії поводження з відходами. Газета «День» багато років є промоутером ідеї чистої України. Чи згодні ви з важливістю цієї проблеми?
— Ситуація з твердими побутовими відходами в Україні після подій з львівським сміттям є трендом, який усі обговорюють. Проте я не чув про стратегію боротьби з відходами в національному масштабі. Навіть коли працював у Верховній Раді. Напевно, цю проблему не вважають пріоритетом, адже поки грім не вдарить, мужик не перехреститься. Але я сподіваюся, що зараз у зв’язку з львівськими подіями, коли тема сміття була сильно «сфокусована», у нас якось почнуть ворушитися. Моє завдання вирішувати місцеві проблеми, хоча я розумію вашу заклопотаність.
— Ви вивчали проблему утилізації побутових відходів у кількох зарубіжних країнах, а недавно повернулися з Великобританії. Які результати цієї поїздки?
— У всьому світі технології переробки сміття та його утилізації досить добре відпрацьовані. Вони включають певний перелік того, що необхідно зробити. Перше — це сортування відходів із подальшою реалізацією вторинної сировини. Причому, як механічна, так і ручна з подальшим поступовим нарощуванням потужностей. Півроку тому я був на суперсучасному сміттєпереробному заводі в Анкарі, вартість якого до 300 млн євро. При цьому, щоб поліпшити якість сортування, там все одно додали ручне сортування. Люди стоять на лінії — один відбирає пластик, другий, — картон, третій, — ще щось. Потім іде механіко-біологічна переробка сміття — аеробна або анаеробна, пресування відходів та їх спалювання. Ці етапи переробки застосовуються залежно від морфології сміття. Якщо ми говоримо про Дніпро, то наш потенційний партнер, англійська компанія «Фарстон», провела такі дослідження. В результаті нам запропонували варіант, який матиме економічне обґрунтування. Вони збираються поставити сучасну сортувальну лінію вартістю 35 млн доларів, на якій тверді побутові відходи відбиратимуться і перероблятимуться. На цьому інвестор зароблятиме гроші, а фракція органічних відходів, які залежно від сезону складають у нас від 25 до 30 відсотків, перероблятиметься в анаеробному біореакторі вартістю 15 млн доларів із подальшим одержанням біогазу. Потім цей біогаз піде на продаж або спалюватиметься на установці для одержання електроенергії та генерації її в мережі. При цьому через те, що сміття у нас не сортується належним чином узагалі, і залишаються, наприклад, батареї, ми поки не можемо домогтися повної утилізації сміття, як це роблять у Швеції або Данії.
Далі сміттєва «макуха» могла б реалізовуватися як брикети для опалювання або як RDF паливо, але у наших інвесторів є сумніви, наскільки це буде можливо. Тому частину відходів ми все ж будемо захороняти, трамбуватимемо, пересипатимемо, а надалі рекультивуватимемо. Такі відходи мають вже іншу структуру і вміст шкідливих речовин. Але у подальшому після рекультивації такого полігону ми примусово відкачуватимемо біогаз, який також утворюється в тілі полігону. Все це дозволить вийти на окупність протягом 10 років. За моєю оцінкою, англійська компанія планує заробляти на цьому проекті до 4 млн доларів на рік. Я вважаю, що нам ця ситуація вигідна, але ми ведемо перемовини, аби наші комунальні підприємства, які експлуатують полігон, могли претендувати на частку в прибутку — від 10 до 15 відсотків. Таким чином, ми зможемо переробляти до 200 тисяч тонн сміття на рік. При цьому кількість сміття в Дніпрі — до 500 тисяч тонн щорік. Грубо кажучи, це буде половина, а інша половина полігону діятиме поки за старими технологіями. Але якщо у них все піде, вони збільшуватимуть потужності переробки і, відповідно, будуть мінімізувати залишки захоронення відходів. Крім того, інвестори готові розглядати питання про додаткові капіталовкладення на придбання ще і сміттєспалювального модуля.
Оскільки є така проблема — наші громадяни не сортують сміття, вони все звалюють в одну купу. І коли цей мотлох приїжджає на полігон, він, на жаль, дуже важкий для переробки. Плюс дорогою з нього дивним чином зникають найбільш цінні фракції. Є цілі бригади осіб ромської національності, які на цій темі намагаються заробляти. Не говорячи вже про чорних і сірих скупників вторсировини. Якщо сміття приходить у належній кондиції, його легко сортувати. Ми обговорювали з інвестором цю проблему, і він зацікавлений налагодити весь виробничий ланцюжок. Звичайно, це складне завдання.
Англійці говорять, що їх громадяни теж не люблять сміття сортувати, і з населенням доводиться працювати. Крім того, у нас є і попередня домовленість, що інвестори нададуть нам на умовах лізингу 2 млн доларів на придбання сміттєвозів. У цьому вони мають пряму зацікавленість, адже якщо муніципальні служби візьмуть на себе збір і транспортування сміття, то найбільш цінні фракції не зникатимуть під час транспортування. Тісна співпраця з муніципалітетом допоможе домогтися кращих результатів у економіці.
Це і є програма, в загальних рисах погоджена з інвесторами. Хочу зауважити, що нам у середньому раз на тиждень приходять пропозиції щодо утилізації сміття. На цьому тижні були пропозиції від канадців. До цього приїжджали китайці. Йдуть перемовини з японською зовнішньоекономічною компанією. Але якщо говорити про практичний бік, то це поки пропозиції англійців, і я сподіваюся, що ми реально вийдемо на фінішну пряму. Думаю, що за місяць досягнемо домовленостей і визначимо правову форму співпраці. Ще чотири місяці — на проектування, рік — на будівництво. У результаті, через рік-два сміттєпереробний завод, а надалі сміттєпереробний комплекс разом з реактором можуть запрацювати у Дніпрі.
— У Дніпрі сміттєва проблема не настільки критична, як у Львові. Та все ж, чи можна вважати становище нормальним?
— Ситуація складна, але контрольована. Ми мали нарікання від жителів селища Діївка з приводу нині чинного полігону. Думаю, що при економній експлуатації нам вистачить цього полігону ще на п’ять-шість років. У цілому, в нас у запасі років п’ятнадцять. Проте, це питання постійно використовується різними політичними шахраями, які «підігрівають» людей, періодично намагаються то дорогу перекрити, то ще що-небудь. Я вважаю, що не може мільйонне місто бути заручником десяти-п’ятнадцяти активістів, які на цьому намагаються заробляти політичні дивіденди. Поки нам удається порозумітися з мешканцями. Наприклад, ми купили так звані пропанові гармати для розганяння птахів, зграї яких сиділи на деревах, літали над селищем. Це така труба, яка вистрілює вихлопом газу в атмосферу, і всі птахи розлітаються. Потім були питання, пов’язані із запахом. Ми виконали величезний обсяг роботи з приведення полігону до проектних показників. Перепланували масу відходів, ущільнили, пересипали ґрунтом і розбили на два майданчики, що приймають відходи навперемін. Купили спеціальні реагенти, що нейтралізують неприємні запахи. Перекладаємо рекультивовану частину карти полігону бентонітовими матами. При цьому в Діївці є величезна кількість стихійних звалищ, які раніше самі місцеві жителі і створили.
— Зараз побутовими і будівельними відходами завалені не лише комунальні полігони, а й усі балки на території Дніпра. Що робиться для того, щоб ліквідовувати ці стихійні звалища?
— З приводу стихійних звалищ нам добре все відомо, оскільки проблеми накопичувалися роками. Найперше — це звалища будівельних відходів, які створюють недобросовісні забудовники. В основному вони утворені в балках нашого міста. І тут виникає дуже серйозне питання, пов’язане з тим, що поліція недопрацьовує. Ми зараз плануємо укласти меморандум з нашою патрульною поліцією на наступний рік. Опрацьовуємо всеосяжний документ, що стосується взаємодії по всіх напрямках, починаючи з незаконної торгівлі і закінчуючи сміттям. Але перше, що ми робимо — на всі наші сміттєвози, підприємства яких уклали офіційні договори, виписуємо спеціальні перепустки з голограмою. Якщо поліція бачить спеціальний транспортний засіб, завантажений відходами і при цьому у нього немає такої голограми від підприємства міськради, то це — «чорний» перевізник. Є хороший досвід, яким поділилися мери інших міст. У місцях скидання сміття встановлюються приховані відеокамери з доступом он-лайн. При цьому мешканці довколишніх будинків і селищ, якщо вони бачать порушення, можуть зателефонувати і викликати патрульних. Тобто, у нас є ідеї щодо цього, і ми будемо вживати круті заходи. Хоча ні мер, ні міськрада не можуть поставити в кожній балці людину з палицею, яка порушників відганятиме. На цю проблему потрібно навалитися усім разом.
— Які складові «сміттєвої» проблеми можна розв’язати на місцевому рівні, а в яких не обійтися без підтримки центральної влади?
— Хочу зауважити, що в кожному місті сміття різне. До того ж морфологія його змінюється залежно від пори року. Тому кожна територіальна громада має вибирати для себе й прийнятну форму переробки сміття. Це мають визначати фахівці. Універсального рецепту для всієї країни немає. Наприклад, полігон у Львові, наскільки мені відомо, діє ще з повоєнних часів і він дуже старий. Тут потрібна підтримка загальнодержавна. Я це зрозумів, коли знайомився із сміттєспалювальним заводом в Анкарі. Мають бути дві складові — «зелений тариф», який компенсує інвесторові уряд, і тривалий гарантований урядом муніципальний контракт на 25 років. У будь-якому разі, жоден інвестор не ризикне вкладати сотні мільйонів євро — він «закопає» гроші в устаткування, а через п’ять років йому скажуть спасибі і до побачення. Тому для того, щоб впоратися з цією проблемою, потрібна державна підтримка і гарантії інвесторові. Адже з урахуванням окупності проекту упродовж десятиліття багато хто просто не ризикне цим займатися.
З досвіду спілкування з іншими мерами, скажу, що у принципі ситуація зі сміттям однакова у всіх. Вплив має і однаковий менталітет населення, загальний соціально-економічний рівень і споживчий кошик. Звичайно, сміттєва проблема останніми роками загострилася. Згадаймо, що було за радянської влади — в кращому разі обгортковий папір і скло. А зараз пластикові пакети, пет-пляшка, тетрапаки. У нас суспільство увійшло в епоху масового споживання — люди дедалі більше залишають сміття. Це проблема цивілізаційного плану. Просто в розвинених країнах з цим зіткнулися раніше, а ми лише зараз. Я думаю, що якби у Львові не склалася така ситуація, то ще довго ми сиділи б і чекали всією країною, коли вона розв’яжеться сама по собі. Насправді така ситуація в екології розвивається скрізь. Адже чому так цвіте Дніпро? Окрім того, що є серйозні проблеми, пов’язані з його замулюванням і з гідротехнічною ситуацією, у нас використовується величезна кількість пральних порошків і мийних засобів, які містять фосфати. Це сприяє росту синьо-зелених водоростей. Якщо раніше Дніпро починало цвісти 25 серпня, то зараз — вже 10 червня. Це реально серйозна проблема — рано чи пізно вона може скінчитися трагедією загальнодержавного масштабу.
— Чому в Україні — країні Чорнобиля — немає партії, яка серйозно займалася б питаннями екології, хоча в Європі «зелені» — це серйозна політична сила?
— Якщо згадати про «зелених» в Україні, то це був проект партії влади. У той історичний момент з урахуванням розчарування виборців люди проголосували за нових особистостей чи за третю силу, але не можна сказати, що це була повноцінна партія. Я не політолог, але вважаю, що передусім все залежить від масової свідомості. Якщо пригадати про «піраміду Маслоу», то люди спочатку повинні задовольнити свої нагальні потреби — нагодувати себе й дітей, зібрати їх до школи, отримати джерела існування. Про питання екології вони починають замислюватися вже тоді, коли основні потреби задоволено.
Нині у нас у тренді популісти. Ніхто не замислюється над такими базовими цінностями, як збереження довкілля. Плюс, я гадаю, впливає і велике промислове лобі. Ми плануємо купити дві лабораторії в Ізраїлі для замірів повітря. Аби ми могли приходити на підприємство і висувати претензії, що вони забруднюють атмосферу. Але я чудово розумію, що навіть якщо ми витратимо 20 млн гривень і привеземо сертифіковані лабораторії, які показуватимуть напрям вітру, і чітко доведемо, що винне саме це підприємство, вони розводитимуть руками і казатимуть: хочете — закривайте, а куди робітників подіти? Домни у них побудовані в 40-ві роки минулого століття. У нас величезна зношеність виробничих фондів, як і зношеність загальнодержавної інфраструктури. Тому куди не кинь — скрізь клин. І власники, ефективні вони чи ні, не хочуть про це думати. Кажуть, якщо ми поставимо очисні споруди, то як ми зароблятимемо, як платитимемо зарплату і податки. У них зовсім інші пріоритети, так би мовити.
— Ви не намагалися залучити приватний капітал до розв’язання екологічних проблем, зокрема дніпровських олігархів?
— Реально цю проблему може витягнути лише держава. Це сотні мільйонів доларів вкладень. Я був на міськводоканалах Берліна й Анкари. За великим рахунком технологія очищення води особливо не відрізняється — ті ж самі реагенти. Зрозуміло, що там новіше устаткування, не так воно пахне, але «матриця» на 80 відсотків збігається. Можна й на нашому водоканалі відкрити кран, поставити склянку і випити воду, яка відповідає всім Держстандартам, — і це реально правда. Але поки вона доходить до споживача, а труби деякі лежать із царських часів, вода перетворюється на оранжеву жижу. Уявіть собі, який має бути приватний капітал, аби перекласти всі ці комунікації. У КП «Гідроспоруди», яка експлуатує величезну кількість підземних колекторів, насправді немає навіть технічної документації, де б ці всі труби були описано і враховано. Ми лише зараз починаємо цим питанням вперше в історії займатися. З’ясувалося, що для того, щоб зробити технічну документацію одного кілометра підземних комунікацій, потрібно два мільйони гривень. А там сотні кілометрів!
Тому все це потребує серйозних капіталовкладень. У нашого бізнесу немає таких «довгих» грошей. У англійців, з якими ми працюємо, в інвестиційному фонді в обігу близько півтора мільярди доларів. Я не можу сказати, що можна зловити якогось місцевого підприємця, який візьме і «закопає» на звалищі 50 млн доларів задля того, щоб через десять років вони у нього «відбилися». Хоча, напевно, наші олігархи могли б це робити, але треба ставити питання олігархам — чому вони цими не займаються? У нас були різні ситуації — вітряки робили, сонячні батареї, але, наскільки мені відомо, ті, хто цим займався, заробляли не на альтернативних джерелах енергії, а просто на тому, що мають певний стосунок до уряду. Їм було вигідно ночами на власні сонячні батареї світити прожекторами, аби потім казати, що вони виробляють електроенергію за «зеленим тарифом».
Хоча в принципі, якщо замислитися, сміттєва проблема — це вічний бізнес. Люди створюватимуть сміття завжди, це поновлюване джерело ресурсів. Нафту чи газ рано чи пізно викачають, але люди завжди їстимуть і завжди залишатимуться відходи, які можна перетворити на газ. До нас звернулися австрійські бізнесмени з пропозицією бурити на сміттєвому полігоні свердловини, витягувати метан (біогаз) і продавати його. Біогаз можна реалізувати на ринку — це залежить від ступеня очищення, або вони його спалюють і переробляють на тепло.
— У деяких містах України проводять конкурси на найчистіший двір. Чи не час запровадити таку саму практику в Дніпрі, а переможців стимулювати солідними грошовими преміями?
— Я вам скажу, що це може бути ілюзією, тому що в основі будь-якого виробничого процесу — економіка та кошти. Наведу простий приклад: у нас в суботу буде День довкілля. Активісти запрошують прибирати сміття — зрозуміло, ми зберемося, приберемо, але при цьому виникає запитання: хто оплачуватиме вивезення сміття і його поховання на полігоні? Зараз місто візьме це на себе, але часто-густо буває так, що відбувся суботник і товариші везуть це на полігон, вони не платять за поховання і кажуть: «Ну, не ми ж із суботника привезли!» Тому повернімося до економіки — у нас тариф на перевезення сміття найнижчий в Європі (у Дніпрі діють тарифи 2010-2011 року), і мені перевізники, які працюють із міськрадою, щодня приходять і кажуть: «Підвищіть тариф — у нас економіка не виходить, нам потрібно міняти рухомий склад». Але тільки-но ми підвищуємо тариф, всі одразу починають кричати, від громадян і до опозиції, що ми пограбували людей. І постає питання: або ми підвищуємо тариф і вивозимо сміття, або ми не підвищуємо, йдемо на повідку у популістів і в смітті потопаємо.
Є ще й такий бік — правосвідомість громадян. Зараз у місті триває прибирання, чистимо вулиці, вивозимо сміття з дворів. Ми це робимо не лише тому, що це треба робити. Якщо з’явиться купка листя і ми її не вивеземо, то незабаром з’явиться матрац, потім старий телевізор, унітаз тощо і місцеві громадяни зроблять у себе ж у дворі звалище рівно протягом двох тижнів. Не хотілося б засуджувати громадян, але у нас є цілі вулиці, де ми щотижня прибираємо і щотижня громадяни тупо викидають за паркан купи сміття. Вже дійшло до того, що підрядники, які займаються прибиранням, починають попереджати, що якщо ще раз це повториться, то вони просто знімаються з підряду.
З громадянами працювати дуже важко. У нас діяли і батогом, і пряником, лише люди різні. Це величезна комплексна проблема, яку треба розв’язувати з усіх сторін, починаючи з підвищення правосвідомості громадян і закінчуючи економікою. Тому що хоч скільки переконуй, надавай премій, оголошуй конкурсів і виписуй грамот, якщо це не матиме під собою економічної складової, то воно не «злітає».
Вадим Рижков
