Раритетна річ: у Дніпрі показали колекцію сигнальних ліхтарів (фото)

Мешканець Дніпра зібрав чималу колекцію ліхтарів. Рідкісні ліхтарі стали предметом справжнього захоплення Олега Куєвди. Почавши вишукувати їх кілька років тому в усіляких закинутих місцях, сьогодні він може похвалитися колекцією, яка гідна окремого музею, пише Дніпровська панорама.

За часів мого дитинства, особливо навесні та восени, коли світлові дні не такі довгі, а вечори темні та теплі, було в наших дворах на Сонячному повальне захоплення ліхтариками. Кожен хлопчик, що поважає себе, будь-якими шляхами намагався добути у своє особисте користування кишеньковий ліхтарик, пише чоловік.

Різновидів ліхтарів тоді було безліч.

Першим моїм ліхтариком став батьківський під квадратну батарейку. Він лежав у човні, і коли я попросив, тато віддав його мені. Не найпотужніший, але початок було покладено. Потім, коли я навчався у третьому класі, мій брат привіз з армії пару ГДРівських ліхтарів - один під великі круглі батареї, а другий такий самий, під маленькі. Звичайно, обидва вони перейшли у моє володіння.

Пізніше, коли я став трохи старшим, я вже став купувати собі ліхтарі, що сподобалися, самостійно. Якийсь був куплений у «1000 дрібниць» на проспекті Карла Маркса, ще один у «Світлячці» на тому ж проспекті, в «Нептуні» пам'ятаю, купив ліхтарик на чотири великі круглі батареї з назвою «Турист». У різний час ліхтариків було у мене безліч, якби мені вдалося зберегти їх усіх до теперішнього часу, запевняю вас, набралася б пристойна колекція, що викликає заздрість і подив, - зізнається Олег Куєвда.

Він згадує, як озброєна ліхтарями найрізноманітніших систем компанія, від двох до десятка хлопчаків, забиралася в темні закуточки житлового масиву та його околиць, щоб перевірити, чий ліхтар краще світить.

Часто ми ставали навпроти нашого гастронома і світили на торець шістнадцятиповерхівки номер 60. Порівнювали, хто має ліхтар далі. У когось промінь світла не фокусувався і світив на всі боки, такі ліхтарики не дуже цінувалися. Найкращими вважалися ліхтарі під три великі круглі батареї. У них промінь можна було сфокусувати у вузьку сліпучу точку, здатну добити до верху шістнадцятиповерхівки. До того ж, на відміну від квадратних, круглих батарейок вистачало на довше, а питання купівлі нових завжди було пов'язане з грошима, яких у нас, хлопчаків, завжди було обмаль. Потрібно ж ще було за щось і в кіно сходити, і кукурудзяних паличок купити, поїсти морозива, квасу випити з бочки, або соку з конусної колби з краником у старому магазині, нарешті брикет заварного крему купити. Продавався він у гастрономі, прибудованому до нашого будинку, і коштував 35 копійок. Стільки ж коштував квиток на кіносеанс до клубу заводу Артема. Тож не часто мені вдавалося його погризти, тільки коли з'являлися зайві гроші. Скажу я вам, заварний крем – це були особливі ласощі, не зрозумілі сучасним дітям. Брикет, що складається з спресованого з сухим молоком цукру, ванілі та інших добавок, загорнутий у паперову обгортку, був твердий, як камінь. Гризти його починали з куточка. Вистачало його на цілий день, а то й на два, тому надгризений шматок заварного крему, загорнутий в обгортку, носили в кишені, і при потребі діставали, надкушували трохи, і клали назад до наступного разу.

Чоловік впевнений, що його друзі пам'ятають ті часи дитинства.

Я впевнений, мої дворові друзі, яким пощастило дожити до цих днів, пам'ятають той щасливий час, і пам'ятають ліхтарики, і крем. А хто забув – нещасний, бо дитинство, як не крути, найщасливіша пора, яка дається людині лише раз, і прожити її треба як слід. І я, скажу вам не тая, щиро радий, що в нашому дитинстві не було інтернету, який замінив собою все те справжнє, про що я вам розповідаю.

Нагадаємо, раніше ми писали: Театр одного актора «Крик» у Дніпрі: один чоловік — сто ролей