Велика втрата. Пішов з життя відомий дніпровський журналіст, поет, керівник

Сумна звістка сколихнула літературну та культурну спільноту України: на 72-му році життя не стало Анатолія Миколайовича Шкляра – видатного дніпровського поета, чия творчість була нерозривно сплетена з безмежною любов'ю до рідної землі, її мови та поетичного світу. Про це повідомляє Дніпровська порадниця.

Анатолій Шкляр належав до когорти тих митців, які поєднували глибоке розуміння поезії із самовідданою працею на ниві українського книговидання та журналістики. Він був не просто поетом; він був будівничим слова.

Життєвий Шлях: Від філолога до директора видавництва
 

Анатолій Миколайович народився у Дніпропетровську (нині Дніпро) у 1954 році. Його освітній та професійний шлях став відображенням його пристрасті до української культури. Закінчивши українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету, він обрав шлях, присвячений Слову.

Він працював журналістом у багатотиражних газетах, шліфуючи свій дар уміння точно і яскраво передавати думку. Його шлях у видавничій справі був стрімким і вагомим: він був завідуючим редакцією художньої літератури у видавництві «Промінь», працював редактором у видавництві «Поліграфіст» та співробітником Управління освіти та інформатики.

Кульмінацією його професійної діяльності стала робота у всеукраїнському державному видавництві «Січ», де він пройшов шлях від редактора до директора. Під його керівництвом світ побачили сотні важливих для української літератури видань. Він був тим, хто підтримував молодих авторів і зберігав спадщину класиків, втілюючи свою любов до України у кожній надрукованій сторінці.

Спадщина, закохана в Україну
 

Поезія Анатолія Шкляра завжди була щирою, глибоко ліричною та патріотичною. Він оспівував красу Дніпровських краєвидів, силу людського духу та неповторність української мови. Його вірші – це доказ того, що справжня любов до України може бути висловлена лише через Слово, відточене до блиску.

Анатолій Шкляр залишив по собі не лише вагомий доробок, але й світлу пам'ять про людину, яка жила й дихала українським поетичним світом. Він був камертоном інтелігентності та відданості своєму покликанню.
Літературна спільнота втратила одного зі своїх найталановитіших синів. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та всім шанувальникам творчості Анатолія Миколайовича Шкляра.

Вічна пам'ять і світла душа!

Згадує про колегу Валентина Орлова:

Щойно повідомили: помер Анатолій Шкляр...
Поет Божої ласки! Самобутній,дуже талановитий,безмежно закоханий в український поетичний світ,саму Україну . Чудовий редактор, яких мало...і чи буде ще такий?
Делікатний, щирий,добрий!
Дуже сумно і так тужливо- гірко.Тобі б ще жити,жити!
Хворів невиліковно,боровся,як міг , і писав потужні вірші...Ніхто так не напише,як він...
Прощавай,друже! Печалюсь дуже...Вклоняюсь... Твоє сонце не згасне,а бджола затанцює навесні..., - написала журналістка Валентина Орлова. 

Згадує Наталія Тарасова:

"Жахливо отримувати такі звістки. Анатолій Миколаєвич Шкляр для мене - світ справжньої, глибокої, тонкої, унікально талановитої поезії, величезних знань літератури, філософії, людина обдарована ще й музичними талантами, інтелектуал і мрійник. Він був по- справжньому інтелігентною , толерантною, душевною людиною, яку не можна не цінувати.

Він для мене і символ Спілки, і коректний зв'язок з моїм особистим життям , його якісь особливі , мякі , дружні стосунки з В.А.Л.мене завжди дивували. Навіть те, що Шкляр пішов сьогодні, а В.А.Л. 23 листопада 5 років тому дивує якимось жахливим містичним зв'язком..

Ми разом кілька років відпочивали в Будинках творчості й мені завжди було цікаво й пізнавально спілкуватися з Анатолієм Миколаєвичем, бо він був завжди цікавим в своїх міркуваннях, а ще й особистістю з рідкісним великим людським капіталом, дуже дружній, компанійський, навіть при своїй особливій стриманості.

Його уход це- втрата ще однієї часточки моєї душі. І з цим важко миритися. Завжди він буде в пам'яті зі мною в колі тих, хто для мене назавжди дорогі. Царство Небесне. Вічна пам'ять. Вічний Спокій ...."

Згадує Олександр Ратнер:

Чудовий поет, добра і делікатна людина, редактор, яких з 92-го року, коли він «зробив» мою другу книжку віршів, не зустрічав досі. Як міг, допомагав йому з лікуванням, цікавився його проблемами. Ми втратили українського Поета рідкісного дарування, душа моя плаче…Прощай, друже, світла й вічна памʼять тобі, дорогий Толю, високого неба!..

Згадує Таїса Ковальчук:

Болюча втрата талановитої , прекрасної Людини ! Вічна пам'ять і Царство небесне Анатолію! Співчуття рідним та близьким!

Нагадаємо, раніше ми писали

Турбота та реабілітація: у Дніпрі півроку функціонує унікальний Центр для літніх переселенців