Не стало щирої українки, дисидентки: у Дніпрі пішла з життя Орина Сокульська

Важка втрата для України. Пішла з життя відома дисидентка, патріотка та щира українка Орина Василівна Сокульська. Про це повідомляє Дніпровська порадниця.

Орина Сокульська — учасниця боротьби за незалежну Україну, членкиня Української Гельсінської групи та очільниця Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих.

Жінка разом із своїм чоловіком Іваном мешкала у Дніпрі, де чоловік започаткував дисидентський рух. У брежнєвські часи сім’я пережила стеження, обшуки КДБ та увʼязнення.

З вдячністю і теплотою про Орину Сокульську згадує дніпрянка Яна Тимошенко:

Пішла з життя Орина Василівна Сокульська (1952 - 2025) - легендарна особистість в історії боротьби за незалежну Україну, украінську ідентичність,
в історії нашого міста,
громадська та культурна діячка, очільниця Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих, дружина поета-дисидента Івана Сокульського.
Вона, як і її чоловік, була тією людиною, яка все життя боролась і розбудовувала українство в нашому краї. До речі, сама була родом з Івано-Франківщини, але після одруження з 1970х жила в Дніпропетровську.
Вона не раз приходила до Садиба Дмитра Яворницького ще задовго до того, як туди працювати прийшла я у 2002.
Вона листувалась з учнем Д. ЯВОРНИЦЬКОГО Миколою Костюком, який написав спогади про вченого, мешкаючи в Канаді, приїжджав в Україну у 1990ті, зустрічався з культурною громадою, подружився з Ориною Василівною та її чоловіком.
Я пам’ятаю Орину Василівну, коли вона, після Помаранчової революції, стала зступницею голови держадміністраціі нашої області. Тоді деякі посади в культурі, освіті зайняли дійсно провідники українства в регіоні, наприклад управляння культури очолював Іван Шулик, також дисидент.
Саме при цих посадовцях вперше і поки що востаннє ім`я Дмитра Івановича Яворницького потужно звучало на Всеукраїнському рівні, коли у 2005 році відзначали 150 років з Дня народження вченого. Тоді востаннє (! двадцять років тому) відбулись ремонтно-реставраційні роботи Садибі Дмитра Яворницького.
І востаннє до Садиби ЯВОРНИЦЬКОГО приходили посадовці такого рівня.
Я пам’ятаю, як Орина Василівна турбувалась про перебіг ремонту музею, ювілейні заходи в Садибі.
В архіві музею мають бути немало світлин з тих подій.
А мабуть років з 5-6 тому вона приходила до Садиби з онукою, приватно. Тоді ми спілкувались востаннє.
До речі, в 2015 році Орина Сокульська та декілька однодумців звернулись відкритим листом до Інституту української національної пам’яті щодо ганебного рішення міської ради перейменувати наше місто з Дніпропетровська на …. Дніпропетровськ.
Пам’ятаєте, як опиралась мерія перейменуванню? Як вигадали, що «петрос» - камінь, як опирались будь-яким національним ідеям?
В тому листі справжня культурна еліта та українські патріоти пропонували назву Січеслав, аргументуючи це тим, що
« в далекому 1918 році Дмитро Яворницький, «батько козацтва», запропонував назву міста – Січеслав, як краю-колиски українського козацтва. Починаючи з кінця 80-х років 20 віку, українські патріоти-дисиденти: Іван Сокульский, Петро Розумний та активна українська громадськість розпочинає боротьбу за історичну для українців назву СІЧЕСЛАВ.
Крайова організація Народного Руху України, створена в 1989 році, отримала назву Січеславська (Дніпропетровська). Під цією назвою дніпропетровська організація вийшла на ланцюг єднання в 1990 році. Вся наступна боротьба за Україну в краї була під гаслом – Січеслав, та область Січеславна.
Революція Гідності проходила в місті під величним прапором з написом «СІЧЕСЛАВ», який був освячений 19 січня 2014 року на Майдані Незалежності в Київ біля Урядового кварталу під час початку штурму, колишнім головою НРУ Іваном Шуликом з побратимами.»
А також звертались:
«Шановні панове! Не допустіть глумління над Господом та історією і пам’яттю тих, хто поклав своє життя за волю і незалежність України в минулому і в нинішній історичній дійсності!
В той же час, ще одну назву міста запропоновано – просто «Дніпро», яка не несе за собою історичної та духовної правди, просто так зручно для повсякденного вжитку міщанами.
СІЧЕСЛАВ – це велич не тільки краю, але й утвердження слави козацтва і нинішніх Героїв.»

Але, як відомо, прийшли до влади ті, хто не був зацікавлений ані в яскравих національних назвах, ані яскравих національних символах, славі козацтва.
Тому до сих пір Січеслава на мапі України немає.
Вірю, що буде, але Орина Сокульська, Іван Шулик та багато інших цього вже не побачить.
Світла Пам’ять... Царство Небесне...
Величезна вдячність за силу духу та справи на користь України, - прокоментувала важку втрату про Орину Сокульську Яна Тимошенко.

Нагадаємо, раніше ми писали

Завжди підтримувала своїх учнів: у Дніпрі померла відомий педагог