Понад тисячу евакуацій і загибель під час порятунку побратимів: петиція про звання Героя України для Ярослава Бабійчука
На сайті Президента України зареєстрована петиція про посмертне присвоєння звання Героя України молодшому сержанту Ярославу Бабійчуку. Він служив санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького і загинув 19 квітня 2024 року на Донеччині під час евакуації поранених. За даними петиції, він здійснив понад тисячу евакуацій військових із поля бою. Побратими кажуть, що врятованих було ще більше. Щоб петицію розглянули, потрібні 25 тисяч підписів. Про це повідомляє Дніпровська порадниця з посиланням на Наше місто.
Ініціатор петиції – Олексій Пархоменко, майор, начальник секції цивільно-військового співробітництва військової частини А0222.
Ярослав Бабійчук народився 24 серпня 1987 року. До повномасштабного вторгнення працював реабілітологом у Києві, допомагав людям, особливо дітям, відновлюватися після травм. Із перших днів великої війни добровільно вступив до лав Збройних сил.
Його дружина Світлана розповідає, що рішення було для нього очевидним: він не міг залишитися осторонь, коли війна прийшла на нашу землю. Їхній доньці Марго тоді ще не виповнилося трьох років.
Бойовий шлях Ярослава пролягав через найгарячіші ділянки фронту на Донеччині. Він працював безпосередньо на передовій: надавав допомогу пораненим, виносив їх із поля бою й організовував евакуацію під постійним ворожим вогнем.
Ярослав здійснив понад тисячу евакуацій. Пархоменко, який знав його по службі, називає ще більшу цифру. За його словами, лише за перший рік війни Бабійчук виніс і вивіз півтори тисячі поранених, а загалом врятував понад дві тисячі воїнів.
«Якщо ти поранений і попав у руки Бабійчука — значить будеш жити», — казали у бригаді всі, хто його знав, розповідає Пархоменко. Він називає Ярослава легендою серед побратимів.
Командир батальйону з позивним «Мудрий» згадує день контрнаступу, коли Ярослав із 9:00 до 15:00 доставив на стабілізаційний пункт близько 35 поранених побратимів.
«Поранення були різного типу: без кінцівок, з розірваними частинами тіла тощо. Це дуже багато людей за короткий проміжок часу. Пам’ятаю, в один з найважчих етапів війни, коли було багато евакуації, Ярослав сказав, що вже «звик до цього». Він також відкопував і забирав хлопців зі зруйнованих бліндажів.
Усі знали, що є такий у нас Ярослав, що він забере тебе звідки треба. Кількість урятованих ним військових вимірюється сотнями. Він вивіз із поля бою багато побратимів, чутки про Ярослава ширилися батальйоном», – каже він.
Бабійчук не лише рятував поранених, а й дбав, щоб інші вміли надавати допомогу. За його ініціативи під час контрнаступу 2023 року на Урожайненському напрямку (Донеччина) в батальйоні організували стабілізаційний пункт. Він також навчав тактичної медицини військових свого та суміжних підрозділів.
19 квітня 2024 року біля населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області ворог накрив позиції нищівним вогнем. Ярослав продовжував евакуацію поранених. Під час чергового виходу на передову він загинув унаслідок удару протитанкового ракетного комплексу. До останньої миті залишався на передовій і виконував свій обов’язок.
Командир Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького полковник Дмитро Лебідь називає Ярослава людиною честі та гідності, люблячим сином, чоловіком і батьком, вірним другом і побратимом.
«Його відвага та жертовність назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь», — наголошує командир.
Бабійчук мав почесний нагрудний знак «За збережене життя» та інші відзнаки. Посмертно йому також присвоїли звання «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади».
У нього залишилися дружина Світлана, донька Марго, батьки. Герой мріяв після війни створити реабілітаційний центр для посестер і побратимів, щоб допомагати тим, хто пройшов через війну, повертатися до повноцінного життя.
Щоб Президент розглянув петицію, вона має набрати 25 тисяч підписів протягом 90 днів із дня оприлюднення. Тобто зібрати їх потрібно до кінця грудня 2026 року. Підписатися може кожен громадянин України.
Відкрийте сторінку петиції №22/270780-еп на сайті петицій Президента України: petition.president.gov.ua/petition/270780
Авторизуйтеся через BankID або електронний підпис.
Натисніть «Підписати» й підтвердьте свій голос.
Підпис займає кілька хвилин. Поділіться посиланням із рідними, колегами та друзями. Кожен голос наближає момент, коли держава має відповісти на звернення на пошану людині, яка рятувала життя інших.
