Професія двірник
«Навіть найбільше місто має служити людині»
Інформаційний портал «Дніпропетровська панорама» познайомить вас із людьми, про яких не пишуть в газетах і не знімають сюжети. Це люди, які возять нас на роботу, прибирають наші двори, миють підлоги в офісах і т. д. Представники «невидимих» професій роблять Дніпро краще, як і нова міська влада.
Про чистоту на вулицях міста та поблизу наших будинків не говорить тільки лінивий. Ця робота виконується літніми людьми, у тому числі жінками. Зимою вони розчищають сніг і носять поперед себе відсів, посипаючи слизькі доріжки, весною вантажать гілки, обрізані з дерев, і підбілюють бордюри, влітку задихаються від пилюки, а восени прибирають опале листя. Валентина Григорівна Коваленко вже двадцять чотири роки віддано працює двірником і знає особливості, труднощі та навіть позитивні моменті цієї професії. Ми не часто звертаємо увагу на людей, які з самого ранку о будь-якій порі року щодня сумлінно прибирають вулиці. Саме вони роблять життя міста комфортним та зручним в першу чергу. Багато хто думає, що зовсім не складно мести мітлою, а насправді це досить важкий щоденний фізичний труд.
«За часів Радянського Союзу люди йшли працювати двірником заради отримання житла. В місто на Дніпрі моя сім'я прибула з Ленінакана після землетрусу у Вірменії1988 року. Спочатку ми з чоловіком та двома дітьми вимушені були мешкати в невеличкій кімнаті. Я одразу вирішила піти у двірники аби отримати квартиру. В ті часи це було важливим рішенням для нас. Через деякий час квартиру ми отримали, а потім просто залишилася працювати двірником та й не помітила, як пролетіли роки. Без цієї роботи уявити своє життя не можу. Приходжу на роботу з радістю і завжди мені приємно, коли вулиця стає прибраною. Сьогодні я вже пенсіонерка, але всидіти вдома не можу, не той характер», – розповідає Валентина Коваленко.
Професія двірника в усі часи вважалася невдячною та неперспективною, але без неї уявити життя великого міста неможливо. Валентина Коваленко була завжди переконана, що її робота потрібна людям. За багато років роботи на свою адресу жінка чула чимало вдячних слів від перехожих і мешканців будинків, які обслуговувала.
«Чистота не знає вихідних і свят, майже щодня я прокидаюся на світанку, починаю працювати вже о 6 ранку, а завершую прибирання території о 14-й. Зараз робота зовсім нескладна, а в холодну пору року доводиться працювати більше, восени листя, гілля дерев завантажую на машину, взимку кригу та сніг розчищаю. Хто ж зробить цю роботу за мене? На моїй ділянці чотири центральні вулиці міста: Воскресенська, Старокозацька, Мєчнікова та Фабра», - розповідає жінка.
«Мене дуже ображає, коли вже зовсім дорослі люди кидають сміття прямо під ноги. Це неможна виправдати ніяким обставинами. Така поведінка – ганьба для нормальної людини, але, на жаль, не всі це розуміють. І все-таки я вірю, що прийде час, коли люди будуть акуратними та вихованими, а наша робота буде більш оплачуваною. А сьогодні я просто працюю. Чиста вулиця – головний результат моєї роботи. Одним із моїх головних побажань до міської влади – це збільшення кількості урн та контейнерів», – розповідає Валентина Коваленко.
В свої 66 років вона поспішає на таку звичну для неї та неперспективну і складну роботу двірника. І в цій повсякденності, щоденних турботах про чистоту вулиць нашого міста є виконання важливого суспільного завдання. Познайомившись з роботою цієї працелюбної, доброї , кмітливої, скромної жінки все більше починаєш розуміти, що все в нашому житті починається з чистоти.
Валентин Старков
