Це Володимир Урський. У Дніпрі за кермом автобусу працює справжній Герой (Фото)
Місто – це люди. Є в нашому місті водій автобуса Володимир Урський, про нього можна сказати, він справжній Герой, людина, яка будь-якої хвилини прийде на допомогу. Про це повідомляє Дніпровська панорама з посиланням на Департамент транспорту та інфраструктури м. Дніпро.
У найскладніший для країни час кожен на своєму місці працює задля Перемоги. Навряд чи ми замислюємося, що водій, який щоранку везе нас на роботу, в момент небезпеки проявив себе як справжній патріот і українець.
Сьогодні – за кермом автобуса №73, а ще два тижні тому – виконував завдання ЗСУ. Пасажири вважають Володимира Урського звичайним водієм міського маршруту. Не знають, що чи не щомісяця він буває у гарячих точках – допомагає військовим.
Чоловік у пасажирських перевезеннях 25 років. За цей час «заснував» на ТОВ ВКФ «Ігрек» трудову династію: привів працювати свою дружину, згодом – і сина. А з початком воєнних дій на сході України у 2014-му водій став виконувати доручення військової адміністрації.
Разом з колегами Володимир Урський брав участь в обміні військовополонених у Донецьку, вивозив людей зі Слов’янська та Краматорська.
Вранці 24 лютого вже знав, що зможе бути корисним.
Коли 24 лютого почали нас бомбити, подумав: «А цікаво, моя допомога буде потрібна? Не минуло й 5 хвилин, коли вже начальник автоколони дзвонить і каже:
«Збирайся, треба виїжджати». І зрозумів, що потрібен, тож треба допомогти. У мене та хлопців з підприємства ніколи не було такого, щоб ми боялися кудись їхати, – розповідає водій.
З перших днів війни Володимир виконує завдання військово-цивільної адміністрації та бере участь у гуманітарних коридорах. І під обстріли потрапляв, і лісами тікав. А під час евакуації мешканців Маріуполя три доби був заблокований в місті Василівка разом з тисячами біженців.
Водій згадує:
У перший день у людей було що поїсти, а на другий день вже нічого не залишилося. І один чоловік почав привозити хліб.
Вирішили, що з кожного автобуса водій повинен взяти ящик на своїх пасажирів. І ось йдеш із цим ящиком, а позаду тебе люди кажуть:
«Дай, дай!».
А ти не можеш дати, бо в тебе в автобусі більше 30 людей. Старенькі та з маленькими дітьми. Ти йдеш до своїх пасажирів, і не можеш іншим людям дати. Це було жахливо та боляче.
На окуповані території та в гарячі точки їздив і син Володимира – Артур. Спочатку теж допомагав як представник автотранспортного підприємства, а згодом – як Воїн ЗСУ, теж за кермом.
Син мій зараз захищає Батьківщину. І наше підприємство «Ігрек» ремонтує його автобус безкоштовно, якщо він звертається. Так само допомагає і іншим нашим мобілізованим водіям – ремонтує транспорт, дістає тепловізори, бронежилети, медикаменти, – розповідає Володимир.
У лютому цього року чоловік отримав нагороду від міністра оборони України – медаль «За сприяння Збройним Силам України».
Водій зізнається: коли їде на чергове завдання, виникають думки, що це квиток в один кінець. Як повертається до Дніпра та сідає за кермо міського автобуса, трохи видихає. Та під час роботи «в тилу» теж трапляються різні ситуації. Інколи виникають непорозуміння з пасажирами.
Але останню таку історію Володимир згадує сміючись:
На проспекті Поля одна бабуся сідає постійно. Вона завжди просить когось іншого на зупинці зловити автобус, мовляв, водії її не беруть.
А я їй кажу: «Навіщо? Ви самі махніть, і поїдете». Часто вона зі мною їздила, і от цієї неділі принесла мені банку огірків літрову. А я тепер хочу їй шоколадку подарувати.
Зараз Володимир Урський за кермом міського автобуса – возить дніпрян містом, але, як більшість наших водіїв, будь-якої хвилини готовий прийти на допомогу нашим захисникам.
