Війна жіночими очима. Історії жінок-військових з Дніпра
Зазвичай чоловіки вирушають на фронт, щоб відбити наступ ворожих військ, жінки намагаються впоратися з руйнівними наслідками війни вдома, захистити і зберегти дітей. Однак у Збройних силах України служать понад 38 тисяч жінок, з них понад 5 тисяч – на передовій. Але ця цифра значно більша, адже є медики, бійці добровольчих підрозділів. За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, 2014 року її відомство зафіксувало перший сплеск збільшення кількості жінок у ЗСУ. Другий припадає на 2022 рік, після повномасштабного вторгнення рф. Тобто жінки теж гостро реагували і реагують на загрози державі і воєнну агресію, попри досі актуальний патріархальний образ воїна, яким може бути винятково чоловік. Жінки вступали в добровольчі батальйони, волонтерили, мобілізовувалися до лав Збройних Сил. Як ведеться «прекрасній статі» на війні, чи справді вона «слабка», чим вмотивована і в що вірить, розповідає Дніпровська панорама.
Ірена Баранова, речниця повітряного командування «Схід»: «Сьогодні я принцеса, а завтра одягла бронік» - так не працює, потрібно готуватись»
Жінка в групі військових завжди буде підвищувати градус переживань особового складу. Особливо, якщо відомо про початок бойових дій. Жінку чоловіки будуть підсвідомо сприймати як уособлення матері, доньки, сестри, і намагатимуться оберігати її. Тому на фронті чоловікам простіше, коли жінки десь більше в тилу. Якби там не говорили, що ми рівні. Так, ми рівні у своїх правах, обов’язках, але все одно на підсвідомому рівні з точки зору психології чоловіки будуть оберігати жінок.
Я на війні бачу гендерний відтінок у тому, що жінці там буде складніше. Бо вона має брати з собою багато чого: спорядження, якісь павербанки все інше, але жінка має розуміти, що цю ношу вона має носити сама. Вона не може розраховувати, що все це носитиме хтось інший. Тому на війні не повинно бути зайвого», - говорить Ірена.
Військова радить жінкам підбирати спорядження під себе заздалегідь, хоча б спробувати походити в ньому, бо за два дні носіння бронежилету можна реально отримати проблеми на все життя. Через це жінка навіть не може стати мамою, або ж отримати багато чого з того, чого чоловікові не загрожуватиме.
Варто підкачатися заздалегідь, відтискатися спочатку від стіни, від столу, потім вже від полу. Треба готувати себе до того, що в тебе буде додаткове навантаження: бронежилет – 8-15 кілограмів, серветки, вода, додатковий комплект одягу, загалом до половини власної ваги й більше. Треба готуватися до цього заздалегідь. Не можна - «сьогодні я принцеса, а завтра вдягла «бронік» і поїхала на передову». Так не працює.
Щодо косметики. Так, мінімально вона може бути присутня, але якщо це сильні парфуми і ви всі в бліндажі, вам подобається запах лаванди, а комусь – ні. Це не значить, що не треба за собою слідкувати, дотримуватись гігієни, просто треба розуміти, що є речі зайві, а то й недопустимі. Так само манікюр. Це красиво, але коли потрібно працювати, або дуже швидко зі спорядженням залізти на БТР, бо це останній БТР, який виїжджає з цієї зони ураження і може витягти вас, то треба хапатись і втриматись», - пояснює військовослужбовиця.
Марія Ткаченко, начальник групи контролю бойового стресу Дніпровської зенітної ракетної бригади, капітан: «Свій психолог має бути в кожного»
Марія переконана, що свій психологічний ресурс треба відновлювати, бажано з професіоналами.
Це правда, що до психологів наші люди ще не звикли ходити. Але до них варто ходити. Я дуже рада, що маю свого персонального психолога. Тому що з початку війни я дуже добре сама все «вивозила».
Я дуже довго трималася, підтримувала людей. Все було добре до одного моменту, було щось незначне, але мій ресурс вичерпався і сталася об’ємна істерика з усіма «спецефектами». З того часу я працюю з психологом, не кожен день, не кожен тиждень, але й для психолога потрібен психолог. Бо ми, вислуховуючи чиюсь історію, хоч частку та пропускаємо через себе, вбираємо в себе, тому моя порада – дбайте про свій психологічний ресурс. Можна це робити і самостійно, певні вправи, саморегуляція, дихання. Але це може діяти певний час. Настане той відлік, коли ви вже нічого не зробите, ви зрозумієте, що ви «вигоріли» війною та людьми. Тому краще, якщо це буде зроблено з професіоналом. Адже ми не можемо знати того, як вплине на кожного з нас критична ситуація. Бо всі ці психологічні переживання, чим більше ви їх носите в собі, тим більше виливається це потім у загострення хронічної хвороби, наприклад.
А якщо жінка-військова і в неї вдома двоє діточок, то це додає навантажень і психіці від того не легше», - говорить Маша.
Як психолог, вона радить мати якусь матеріальну річ, за яку ви можете заземлитися в стані стресу.
Наприклад, йде обстріл і ви не знаєте, скільки він буде продовжуватися і щоб морально це витримати, потрібно цю річ тримати в руках. Хтось бере «чьотки», хтось якогось ангелика, ластик для олівця, камінчик, те, що вміщається в долоню. Це має бути річ, яку можна тримати, розглядати, можливо й розмовляти з нею і зі спокоєм знати, що це кінцевий процес. Ця річ допоможе вам тримати зв’язок, робити таке собі заземлення, відволікатися від вибухів, спалахів. Такий психологічний прийом важливий не тільки в зоні бойових дій, а й під час панічної тривоги, стресу», - каже капітан.
«Жінкам треба одразу показувати свій рівень професіоналізму»
Ми працювали на деокупованих територіях, говорили з військовими, з людьми про гострі реакції на стрес. Коли розмову вів мій керівник, в ньому, насамперед, бачили чоловіка і його слухати без проблем, коли я приїжджала – мені треба було поговорити з ними хвилин 30, щоб вони зрозуміли, що перед ними не «дурна блондинка», що я не просто так отримала звання, що я, напевно, вчилася і також щось знаю. Тому що я дівчинка. В декого є упереджене до цього ставлення, що раз дівчина, то вона нічого не може знати, вона не несе відповідальності. Тому на війні дівчатам, жінкам треба одразу показувати свій рівень, свій професіоналізм, а до цього треба готуватися заздалегідь», - каже Марія.
«На війні треба забути, що ти тендітна й сором’язлива»
З фізичної точки зору жінкам потрібно розуміти, що на війні бувають випадки, коли треба забути, що ти тендітна й сором’язлива. Був випадок, що йшли колоною і там була дівчина. Коротка зупинка після півторагодинного руху, всім дозволили сходити в туалет, але не далеко – прямо тут, під колесами. Дівчина збиралася піти в лісосмугу, та її вчасно зупинили. «Стій! Ось тут, ми всі відвернемося». Вона ж знітилась. Ситуацію розрядив бездомний контужений пес, який боком побіг саме в ту лісосмугу й зачепив розтяжку. Пролунав вибух. Після цього пояснювати нікому вже не було потреби, і всі були готові «пісяти під колеса», - згадує вона.
Щодо того, чи доводиться вдягати памперси, військова відповіла ствердно. Звичайно, це не означає, що доводиться в них бути щодня, але якщо це потрібно для виконання бойового завдання – так.
Загалом жінка на війні має бути дуже універсальною і крім своєї військової спеціальності бути для когось психологом, для когось медиком, знати тактичну медицину, вміти водити автомобіль, щоб у разі поранення чи загибелі водія, навіть на спущених колесах виїхати із зони бойових дій.
Ірина Ситнік, волонтерка, регіональна журналістка: «Свій шолом і бронежилет я не знімала від початку й до повернення»
Ірина хоч і не військовий журналіст, але має досвід роботи в прифронтовій зоні.
У мене це був перший вихід на війну. Петропавлівський район – прифронтова зона, якщо рахувати від нас до Донецька – 120 кілометрів. Біля нас вже третя лінія оборони. В більшості, як журналіст, я писала історії-розповіді про волонтерів та військових.
Свій шолом і бронежилет я не знімала від початку поїздки на фронт і до повернення. У перший день ми відвідали захисників, вдалося навіть розписатися на снарядах. Хоча дійсно не все вдається розпитати.
Перша наша локація під Соледаром, хлопці готувалися до бою і я встигла лише їм передати смаколики, розпитувати вже було ніколи, починався бій, і нам треба було швидко звідти виїжджати, щоб не наражатись на небезпеку», - говорить журналістка.
«До вибухів треба звикнути»
Вибухи – це найперше, до чого потрібно було звикнути. Ми хоч і живемо близько до сірої зони, і чуємо десь вибухи, але наскільки близько і сильно, що навіть хлопці говорили: «Це наші працюють, а оце – виліт, це – прихід». Але я кожного разу трохи сіпалась, бо не знаю, як можна до цього звикнути.
Я розуміла, куди їхала. Напередодні у Краматорську прилетіло в житловий будинок і якраз там загинуло дуже багато людей. В той день, що я їхала, був ще один приліт у Краматорськ, але вже в інфраструктуру. Тому їхала на свій страх і ризик, тому що за моє життя і здоров’я відповідальності ніхто не нестиме.
У мене були супроводжуючі, які проінструктували, як себе вести, що ходити треба за ними слід у слід, бо багато територій залишається замінованими», - пояснює журналістка.
За два дні Ірині вдалося зібрати дев’ять історій про людей на війні. Також вдалося побувати на деокупованих територіях: Ямпіль, Лиман, Дружківка. На зворотному шляху побували у Святогірську, спілкувалися з людьми.
Зауважу, що слід бути готовим до того, що не завжди журналіст на війні може побачити те, що хоче чи планував. Наприклад, дві жіночки, як тільки побачили на моїх грудях напис «Pressa», - відмовилися говорити, тобто настрій у людей різний. Треба вміти сприймати й відмови.
На фронт хочу ще повернутися, мені було замало того, що я побачила, планую ще низку публікацій. Люди хочуть читати і знати не лише про наших Героїв, а й про взагалі про ситуацію в тих місцях, де вони раніше бували», - каже Ірина.
Дар’я Андрусенко-Якотюк: «На війні немає змоги підтримувати штучну красу»
Чи легко залишатися привабливою і доглянутою жінкою на позиціях? Сержант ТРО Дар’я Андрусенко-Якотюк, яку природа щедро наділила вродою, впевнена, що краса будь-якої дівчини в першу чергу залежить від того, як вона себе почуває морально-психологічно.
Якщо чесно, бути такими красивими, як хочеться, на війні не завжди виходить, - розповідає Даша.- В першу чергу ми маємо дбати про чистоту тіла, волосся, одягу. Здебільшого у дівчат-військових умови так і самі, як і в хлопців. Тож все перераховане тісно пов’язано з організацією особового складу.
Це ті ж самі розгорнуті військові бані. В нас, наприклад, є своя банька – хлопці зробили самостійно. Втім, багато, якщо не все, визначає моральний стан. Якщо тобі дуже кепсько, ти, навпаки, намагаєшся виглядати якомога ліпше. Все задля того, щоб підняти настрій - і собі, і своєму особовому складу».
Розповіла Дар’я Андрусенко-Якотюк і про маленькі дівочі слабкості:
Коли ми, дівчата, вириваємось у відпустку чи в відрядження, то, якщо місця не дуже розбомблені, знаходимо, де зробити манікюр. Доглянуті нігті – це дуже гарно. Але ж вони відростають, забруднюються. Ось чому довгі нігті серед жінок-військових можна побачити рідко. І фарбуємо ми їх переважно у майже непомітні нюдові відтінки. До речі, серед бійчинь я наразі вже не бачу нарощених вій тощо. Хоча багато дівчат первинно поприходили з нарощеними віями, на війні немає змоги підтримувати штучну красу. Більшість із тих, хто в полях, навпаки виглядають натурально».
Марина Давидова, старший солдат: «Ми знали, що йдемо не до спа-салону»
Всі ми, дівчата, знали, що йдемо не до спа-салону, - усміхається інша приваблива жінка - старший солдат Марина Давидова. - Але вихід завжди можна знайти. Наразі на моїх позиціях немає безлімітної технічної води - тому я, наприклад, заплела собі дреди. Помитися як слід, з використанням води, у нас не завжди є змога. Втім, для щоденної гігієни існують вологі серветки та сухі душі. За це величезна вдячність волонтерам. Так, у нас є можливість сходити в баню.
Однак ми переважно намагаємося цим не зловживати. Дівчатам, звісно, не відмовлять. Але якщо ми вихлюпаємо всю воду – не дістанеться іншим. Тож користуємося ми банькою приблизно раз на тиждень. Дбаємо і про чистоту одягу. На позиції, що розташовані ближче до цивілізації, віддаємо прання по мірі накопичення. Щодо власне жіночої гігієни – прокладки й тампони ми замовляємо у водіїв, які їдуть через цивілізацію.
Вони привозять нам такі замовлення без жодних проблем. Як бути із «критичними» днями? У разі, якщо з побутом геть погано, можна деякий час пити протизаплідні пігулки нон-стоп і таким чином змістити час кровотечі на більш зручний. Зазначу, що раз на день бійчиня усамітнюється, тож знайти 3 секунди для того, щоб змінити тампон, зазвичай нескладно».
А тепер про найголовніше, про те, у що вірять українські жінки - вони беззаперечно вірять у нашу перемогу!
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що Хотят оставить выходной. В Раду подали новый законопроект о переименовании праздника 8 марта
