«На зло врагу, на радость нам»: «VETERANO PIZZA» у Дніпрі може «вирости»

На початку липня заклад горів: тут вогнем була знищена літня тераса, збудована у цьому сезоні. Про вірогідний підпал тематичної піцерії та ймовірних винуватців, можливості реабілітації роботою для учасників АТО та найсмачнішу піцу за прикладом італійської ми поспілкувались із власником оригінального та єдиного у Дніпрі закладу «Ветерано піца» Андрієм Сарвірою.

Андрію, почнемо з початку. Розкажіть, кому належить ідея бренду «Ветерано піца» і як вона реалізується?

Бренд «Ветерано» належить киянину Леоніду Остальцеву. Я розвиваю його у Дніпрі по франшизі, являючись власником місцевого закладу. В Україні таких закладів усього три: в Києві, у Дніпрі, а також є доставка у Трускавці. Нам – півроку. Але за цей час було проведено не один десяток цікавих зустрічей з українськими культурними діячами та письменниками, ветеранами АТО та їхніми родинами, волонтерами та суспільними діячами, публічними гостями й музикантами, наразі навіть щотижня ми влаштовуємо дитячі майстер-класи з приготування піци. Близько половини персоналу закладу – це ветерани АТО, також у нас працюють волонтери та просто небайдужі.

Чи маєте за час роботи свою сформовану аудиторію?

Так, звісно і це також у переважній більшості небайдужі та родичі хлопців, котрі повернулися із зони антитерористичної операції, дніпряни, які приймають активну участь у розвитку цього закладу. Вся військова амуніція та патріотична символіка, котру ви бачите на стінах нашого закладу, - це подарунки наших гостей.

Як довго збирали?

Недовго, пару місяців, ще до відкриття.

Нещодавно у вас згоріла нова літня тераса. З чим пов’язуєте те, що сталося?

Не буду особливо добирати слова, скажу, що, на мій погляд, це діяльність сепарів. Чи випадковість це? У місті купа літніх майданчиків із дерева, які чомусь не загораються о другій ночі від кинутого сірника чи недопалку. Майданчик згорів за 15 хвилин, надто швидко як для випадковості.

Чи погрожували вам до того?

Це трапляється і зараз. Нещодавно мужик з машини, що їхала повз, кричав: ми і цю терасу вам спалимо! Такий собі прихильник «руського міра». Номери ми зафіксували, товариша знайшли. Він нам повідомив таке: мовляв, «бєс попутал». Подібне трапляється, далеко не всі поділяють патріотичну позицію та лояльне ставлення до тих, хто повертається з АТО. Цікаво інше, правоохоронники навіть не взяли частки обгорілого майданчика на експертизу, хоча мали б.

Чекаєте на результати слідства?

Ні. Я не вірю в його результативність, не думаю, що щось реально встановлять чи знайдуть винних. 

Як швидко відновилися?

За місяць. Завдяки допомозі друзів і волонтерів. Якби не вони, про це можна було би мріяти хіба що наступного літа.

Чи плануєте розширятися?

Скажу так: це можливо. Але водночас можу наголосити, що «Ветерано піца» у Дніпрі залишиться одна!

Яка кількість піц у вашому меню і чи відрізняються вони від рецептів оригінального столичного закладу?

Маємо 18 різноманітних смачних пропозицій для наших відвідувачів. Третина – це оригінальні рецепти. Київський заклад має свої авторські рецепти, ми – свої.   

Маєте улюблені серед ваших?

Так, їх три: Чечина, Гавайська та Санчес.

Андрію, чому саме «Ветерано піца», а не будь-який інший ресторан?

По-перше, мені цікава італійська кухня і культура, яка свого часу на мене сильно вплинула. Ще малим я побував і пожив в Італії, і це лишило серйозний відбиток на сприйнятті подібних речей. По-друге – я ветеран, адже служив в зоні АТО.

Розкажіть про свій шлях в АТО?

Спочатку пішов добровольцем, поїхав в Піски, це трапилось в 2015 році. Після виведення добровольчих батальйонів того ж року пішов у ЗСУ.

Те, за що воювали – здійснилося, на вашу думку?

Те, що ми наразі маємо, знаходиться десь дуже далеко від того, про що ми мріяли, ще стоячи на Майдані, який я також пройшов. Дуже далеко, просто земля і небо. Деякі речі змінилася навіть у гіршу сторону, наприклад, корупція: маєш великі гроші – можеш вирішити будь-яку проблему. На краще змінилося те, що люди почали в більшій мірі контролювати або хоча би приймати участь у суспільно-політичному житті своєї країни. Щось не влаштовує – виходять на пікети, цього взагалі не було раніше. Я певний того, що Україні ще потрібен час, тим більше, війна ще не скінчилась і закінчиться напевно нескоро.

Чи є вірогідність того, що ви повернетесь на фронт?

Це загалом можливо. Втім, у мене дещо змінилися особисті пріоритети. Зараз для мене це – сім’я.

Чи виникають складнощі у спілкуванні з хлопцями, які повернулися з АТО і хочуть працевлаштуватися до вас?

Не буду приховувати, іноді виникали. Втім, я говорю з пацанами на одній мові, ми одне одного розуміємо, бо пройшли те саме, тому нам у цьому сенсі простіше. Ми відкриті для них.

Якими мають бути програми реабілітації?

На державному рівні нехай цим займається держава. Я свідомий того, що у суспільстві одні пацани, котрі повернулись, мають створювати бізнес, а інші працювати з першими. Нам простіше взаємодіяти одне з одним.

Чому хлопцям складно адаптуватись у цивільному житті?

Суспільство байдуже до них, складно знайти роботу, складно говорити про свій досвід…

Як суспільство загалом, на вашу думку, реагує на те, що в країні йде війна? 

Багатьом просто байдуже, вони живуть так само, як жили до того і для них абсолютно нічого не змінилося.

Як змінюється і чи змінюється до того, що відбувається, ставлення тих, кому не байдуже?

Рівень підтримки суттєво зменшився, втім зараз волонтерська допомога потрібна меншою мірою, ніж на початку війни. Тоді солдат не було у що вдягати і чим годувати. Наразі солдати мають все необхідне, включаючи амуніцію, зброю, харчі та рівень підготовки. А якщо хтось чогось не має – то проблема комбата.

Що порадите тим, хто повернувся?

Шукати роботу, адже вона і є реабілітація. Не зважайте на труднощі, працюйте, розвивайтесь і рухайтесь тільки вперед! Повертайтесь до життя, приходьте до нас. 

Спілкувалася Ольга Смірнова