"Не Лєна, не Іріша, не Даша і не Свєта": як українською потрібно називати жіночі імена

Напевне, кожен з нас часто чув, як кличуть з "російським присмаком" дівчат чи жінок. Багато хто думає, що скорочені форми жіночих імен Таня, Ліза, Лєна, Свєта важко українізувати. Проте, як виявляється, це не так. Дніпровська порадниця з посиланням на допис філолога Ольги Васильєвої у Facebook розповість, як правильно казати.

"Якщо Тетяна, чому Таня, а не Теня? Якщо Єлизавета, чому Ліза, а не Лиза?

І звідки в іменах Лєна і Свєта взялася літера є? Почнімо з Тетяни. Оскільки це імʼя походить від грецького Татіана, можна як виняток залишити скорочення за цією повною формою: Таня, Тата. А що з Єлизаветою? Фаріон каже, що галичани скорочують це ім'я як Люзя. Але можна скорочувати й Вета. Так називали мою прабабусю Лисавету на Черкащині. Можна Єля, можна Лизя. Цю форму зафіксовано на Слобожанщині", - пише філолог.

Вона додала, що з Оленою все простіше. У повісті Ольги Кобилянської "Царівна" ім'я головної героїні скорочують як Лена, а не Лєна. Тому потрібно змінити всього одну букву. Незвично, але правильно: Лена. То саме і з Лєрою - Лера.

"Найскладніше зі Свєтою. Світа? Світла? Лана? У книжці Любомира Белея "Імʼя дитини в українській родині" наведено такі форми: Світланка, Світланочка, Світланонька; Світка; Лана, Ланка, Ланонька, Ланочка, Лануся (у словнику Скрипник і Дзятківської)", - каже Васильєва.

А ще:

Оленка; Оленочка, Оленонька, Ленуся, Оленця; Олеся; Лена, Ленонька, Леночка; Ляля (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Оленцуня і Льоля).

Єліза, Єлька; Ліза, Лізонька, Лізочка. (Де ж галицьке Люзя і слобожанське Лизя?) Любомир Белей, як бачимо, не накладає заборони на Лізу.

Танечка, Таненька; Тася, Тасечка, Тетянка.

А скорочені форми можуть бути такими:

Тася - це і Тетяна, і Таїсія

Яся - це і Яна, і Ярослава

Лана - це і Світлана, і Мілана

Льоля - це й Олена, і Ольга

Люся - це і Людмила, і Олюся, і Валюся (а на Гуцульщині Ольга взагалі Люна)

Леся - це й Олександра, і Лариса, і Ольга, і Олена, і Олеся

Лесь/Лесик - це й Олександр (Сашко), і Олексій (Олешко), і Леонід (Ленько), і Олег (Олько), і власне Олесь

"Це питомі українські, абсолютно органічні для нашої мови скорочення, тому мене дивують такі коментарі: "65 років не знав, що я Лесь або Лесик. Добре, що не лось або песик". А ще в українській мові імена не закінчуються на -аша. Якось мій польський читач написав українською: "Саша - це жінка. Чоловік - Сашко або Олек", - пояснює філологиня.

Наташа - Ната, Наталка, Наталя

Маша - Маруся, Марічка, Марійка

Даша - Дара, Даруся, Дарця

Глаша - Глафа, Глафця

Катюша - Катруся, Катря, Катеринка

Іріша - Іруся, Іринка; Орися, Оринка

Ксюша - Ксеня

"Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен - Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо - теж суто українське", - пояснює Ольга.

Анюта - Ганнуся, Ганя, Ганця.

Ганна - ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені - Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?

"Саша, Паша та Аркаша… Ваня, Даня і Нафаня… Жіночі закінчення чоловічих імен -я і -аша (Ілля - виняток) є тільки в російській мові. Наприклад, в українській Василь - це не Вася, а Васьо, Васько, Василько. А Василина - Вася. До речі, в українській і жіноче не Саша, а Саня або Санда. Як і Марійка, Дарця та Наталка - не Маша, Даша і Наташа", - підсумувала Васильєва.

Джерело - РБК - Україна