"Ти - схожа на олію". Любко Дереш отримав антипремію за опис сексу

Любко Дереш отримав премію за найгірший опис - недоречний у творі - сексуальної сцени в художніх текстах сучасної української літератури за 2017 рік.

Про це повідомляє "Читомо".

13 січня в Києві вперше відбулося вручення відзнаки "Золотий хрін-2017". Ну, власне, виходячи з назви премії, стає цілком зрозуміло, чому її цьогоріч отримав саме Дереш, саме із цим уривком ;) 

Цього року на премію були номіновані: Василь Шкляр, Іван Байдак, Наталка Сняданко, Олександр Михед, Сашко Завара, Олесь Барліг, Євгенія Чуприна.

Проте антипремію здобув опис у романі "Спустошення" Дереша.

Сам автор таку подію на власній сторінці у Facebook прокоментував наступним чином: 

"Панове, хто ще не вітав, можете мене привітати - я ж став переможцем)) Радий за колектив премії "Золотий хрін". Ваш вклад в культуру важливий і доречний, а інвестиції часу, талантів та зусиль варті подивування - життя коротке, але ви вмієте виділити суть і скерувати всіх себе туди! Дякую, що допомагаєте українській літературі й мені, зокрема, ставати кращими!"

Уривок з роману:

«Я лягаю на ліжко поруч і намагаюсь втримати обертання голови — вино подіяло на мене несподівано сильно.

Я не витримав і притис її до себе, став цілувати, жадібно кусаючи її губи, мнучи знавісніло її груди і впиваючись у неї пальцями так, наче вона — не людина, а солодкий м’якуш булки.

Спросоння я став рвати її пальцями, як роздирають іще гарячу хлібину, і Смирна скрикнула, але не відсахнулася, а тільки сильніше притислася до мене, так, щоб я відчув, якою гарячою і мокрою є її первісна грязь, древня трясовина, з котрої виходить все живе, я зарився обличчям у цю трясовину, жадібно п’ючи її соки, і ті мені здалися кращими за будь-які ліки — вони одразу загоїли всі мої рани.

Волосся падає тобі на обличчя сплутано, страшно, наче це павутина, або чорні нитки водоростей із каналу, так що цілувати тебе в губи немає змоги, тебе прикриває ця водоросляна вуаль, тому я опускаюся в своїх мандрах нижче, відкушуючи невеликі шматочки з твоїх грудей, зі складок шкіри на животі, я вже гарячий, як залишений на вогні японський теппан, тільки бери й кидай на мене м’ясо, і нехай воно карамелізується.

Ти — схожа на олію. Коли тебе нагріти, ти розливаєшся у мене під руками, розтікаєшся під пальцями, змочуючи мене по лікоть жирною змазкою, так, наче я повинен приготувати зараз в тобі цілого кабана.

Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.

Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.

Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка…, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру…

…Тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами насмерть».

Але між іншим, у літературному ТОПі на сайті дніпровської "Книгарні Є" дана книга наразі зайняла першу позицію!