Відео бійця з шоколадним тортом, який пробув 161 добу на позиціях, за 2 доби набрало півтора мільйона переглядів і понад 70 тисяч лайків

Чуттєву історія про бійця із шоколадним тортом, який пробув 161 добу на позиціях, виявився майором міліції у відставці! Пенсіонер МВС воює старшим солдатом у піхоті. Про це повідомляє Дніпровська порадниця з посиланням на 128 окрему важку механізовану бригаду "Дике Поле"

Відео, на якому Геннадій їсть шоколадний торт, за дві доби набрало півтора мільйона переглядів і понад 70 тисяч лайків. Ним зацікавилися кілька великих медіа, навіть Бі-Бі-Сі.

“Мені зателефонувала купа побратимів із моєї колишньої військової частини. Вони думали, що я загинув, а тут — з усіх боків це відео з тортом”.

Геннадію 52 роки. Він — майор міліції у відставці, з тих самих пенсіонерів МВС, які, нібито, не воюють. А в ЗСУ Геннадій — старший солдат, який 161 добу тримав позиції на передовій.
На службу він пішов ще у 2020 році — до повномасштабного вторгнення, у зенітно-ракетний підрозділ. 10 березня 2026 року минув подвійний термін його контракту — 6 років, яких він і уявити не міг раніше.

У 2026 році його разом з іншими бійцями перевели до 128-ї бригади “Дике Поле”. Після двотижневої підготовки він став одним із двох добровольців, які викликалися піти на заміну побратимів на позиціях. Геннадій пішов разом із напарником, з яким служив ще у зенітній батареї.
День народження зустрів теж на позиціях. Відзначили дату чаєм і… сваркою.

“Ми лідери за натурою, а два лідери в команді з двох людей — це непросто. Напарник жартує, що ми так випускаємо пар, щоб розрядити ситуацію. Але насправді і він, і я добре розуміємо: у критичний момент злагоджені дії побратима — це запорука виживання”.

Таких моментів за 160 днів було чимало. Але й підтримка у важкі часи була безцінною.

“Взимку, у найсильніші морози — мінус 15, мінус 17 — це було найважче. Тим паче, що ми обидва з півдня, з Одещини, і нечасто з такими морозами стикалися. Тоді виникли ускладнення з логістикою. Були моменти відчаю. Це було дуже важко. Але ми витримали”.

Вони одягали на себе всі старі піджаки і лахміття, що залишилися після евакуації господарів будинку. Джерелом тепла була чашка чаю, яку тримали не за ручку, а обома руками — щоб дорогоцінне тепло не втрачалося.

“У кожній хаті були і піч, і запас дров на всю зиму. Можна було дивитися на них, можна навіть у руках потримати, але затопити піч в умовах постійного гулу дронів — означає підписати собі смертний вирок. Та й дахів у тих хатах давно немає”.

Ще одним порятунком були туристичні грілки, які разом із їжею і медикаментами доставляли великі дрони — “Вампіри”. Це тимчасове тепло, але у морози воно було життєво важливим.

“У нас був період, коли ми залишилися без зв’язку. І це був ще один страшний виклик. Бо рідні — дружина і дві доньки — дуже переживали”.

Вихід із позицій тривав чотири доби. Це було важко і небезпечно, але попри втому бійці ніби на крилах летіли.

“Це було таке полегшення. Напарник пожартував, щоб я випадково не сплутав зміну з ворогами і не підстрелив. А я сказав, що нашу довгоочікувану зміну точно не підстрелю”.

За цей час Геннадію з побратимом довелося сім разів вступати в бій із ворогом. Завдяки досвіду діяли швидко і злагоджено — ворог не встигав передати інформацію, а дрони не встигали зафіксувати зіткнення.

Після повернення, коли зарядився телефон, Геннадій одразу зв’язався з родиною. Попереду — довгоочікувана відпустка. Але спочатку — ретельне медичне обстеження і реабілітація.

Нагадаємо, раніше ми писали

У 18 років Анастасія пішла до ЗСУ. Навіщо дівчина, яка майже 2 роки вдало керує “мавіками”, автомат пофарбувала у рожевийм