Як захистити воїна. Майстриня з Дніпра розкрила секрети оберегів

"Чому це все знову?", - думала Олександра, доводячи до ладу камуфляж чоловіка. Військова форма лежала у шафі з дня повернення Артема з АТО і знову дочекалася свого часу. 24 лютого 2022 року чоловік із самого ранку пішов у військкомат. Все відбувалося під плач дружини. Олександра розуміла, що чоловік не зможе інакше, але зупинити сльози не могла. Цю історію розповідає Дніпровська панорама.

Більше такої волі сльозам мешканка Дніпра Олександра Коваленко вже не давала. Після уходу чоловіка на фронт, де він почав служити у розвідці, вона завантажила себе волонтерською діяльністю та рукоділлям. Жінка відсилала на передову сотні зроблених її руками оберегів, а також вишивала. Це була її терапія, яку вона відкрила для себе, коли чоловік три роки воював у АТО.

Вишивка-медитація

Я почала робити вишиванки, коли чоловік пішов у АТО у 2014 році. Це для мене було як медитація, заспокоєння нервів, врівноваження своїх думок, заспокоєння душі та тіла. Це допомагало мені відволіктися від неприємних думок і так я могла по-жіночому допомогти йому, щоб у нього там було все добре, щоб йому було спокійно, щоб йому завжди щастило, - розповідає Олександра.

Ще 2014-го їй спало на думку зробити чоловіку оберіг.

Я зателефонувала і запитала, Артеме, що б я могла зробити для тебе, що буде постійно з тобою? Він подумав й відповів, що це може бути браслет, - згадує майстриня.

Браслет для коханого

Олександра почала обдумувати дизайн браслета для воїна. Вона розуміла, що річ, яку потрібно носити постійно, має бути зручною.

І тоді я сама розробила модель, щоб вона була зручна в носінні, не порвалася, не загубилася. Я вигадала, що це буде шкіра натуральна і льон, на якому я зроблю вишивку. Обов'язково - міцна застібка. І коли я робила заготівлі зі шкіри, я всередину ще поклала листочок, на якому написала особисті слова для натхнення чоловіка. Чоловік носив перший браслет три роки, не знімаючи, навіть купався у ньому, - розповідає дружина Захисника.

І, схоже, браслет і справді беріг Артема. За три роки служби в АТО він лише один раз сильно застудився, а потім "зловив" підборіддям невеликий уламок.

Кулі летіли повз  він сам дивувався і відчував силу браслета. І говорив мені про це неодноразово. Мені було приємно це чути, - зізнається Олександра.

Тепер цей браслет-оберіг - сімейна реліквія, яка зберігається вдома на почесному місці.

Сила оберегу

Рік тому, 24 лютого, я вже не сумнівалася, що потрібний новий браслет-оберіг. Я виготовила його нашвидкуруч, вшила записочку і одягла чоловікові на руку. Але при цьому я розуміла, що потрібно ґрунтовніше підійти до виготовлення такої важливої для бійця речі, - розповідає Олександра.

Але новий оберіг вдалося передати чоловікові лише у госпиталі, куди він потрапив зі зламаною ногою після виходу з оточення. Судячи з усього, від найстрашнішого його вберіг навіть зроблений дружиною поспіхом браслет. 

Новий оберіг я вишила в його улюблених помаранчево-фіолетових кольорах. І праця моя не була марною. Мені чоловік не все розповідає про війну, але я чула, як у розмові з друзями він казав, що двічі на розтяжку наступав, і вона не вибухала. Я хочу вірити, що це сила мого оберегу, – каже майстриня.

Олександра переконана, що подібний оберіг має бути у кожного українського воїна.

Я хочу порадити всім дружинам і дівчатам, мамам, сестрам, які чекають на своїх воїнів, щоб вони обов'язково зробили для них своїми руками якийсь оберіг. Це може бути не професійно, але туди буде закладено енергетика, почуття. І це працює, - рекомендує Олександра.

Активністю заглушала сльози

Жінка вже дочекалася свого воїна з фронту. Після тяжкого поранення він комісований і повернувся додому.

Розлуку з чоловіком мені допомогло пережити волонтерство. Я була дуже ним захоплена. Моя активність заглушала мої сльози. Я постійно була зайнята - працювала з волонтерами, проводила майстер-класи для дорослих та дітей, плела, вишивала. За вечір я могла наплести 130 янголят для військових. Це все мене дуже відволікало від поганих думок. Якби я просто сиділа в чотирьох стінах, я б з глузду з'їхала.  В мене цей рік був дуже активний. А ось тепер мені хочеться заспокоїтися, якнайбільше побути вдома поруч з чоловіком, - зізнається Олександра.

Нагадаємо, раніше ми писали, що у Дніпрі вівчарка, що втратила на війні кращого друга, тепер охороняє маму Героя від кожного шереху.