"Інтегруватися складно, але потім стане приємно за себе". Як діти з Дніпра навчаються у школах Фінляндії та Швеції
Діти та батьки Дніпра поступово звикають до нової змішаної системи навчання. У жінок, які виїхали з дітьми за кордон, окрім питань по дніпровських школах, ще один головний біль – здобуття освіти в місцевих закладах. У багатьох дітей, які зараз перебувають у Європі, процес навчання розпочався на початку серпня. Мами з Дніпра розповідають про школи у Фінляндії та Швеції, пише Дніпровська панорама, посилаючись на сайт "Наше місто".
Фінляндія: футбол з директором та канцелярія у подарунок
Асія Гільмутдінова – мама п'ятьох дітей. Нині вони мешкають у маленькому фінському містечку Міккелі з населенням 50 000 осіб. За словами Асії, у цьому містечку зараз дуже багато українців.
Старший син Асії Роман вже закінчив школу, а ось діти відвідують фінську школу, яка, до речі, стартує на початку серпня та закінчується у середині липня.
Мілана в українській школі перейшла до шостого класу, програма проходить за сімейною формою навчання, – розповіла Асія. – У Фінляндії була в адаптаційному класі для емігрантів, а зараз навчається у четвертому класі за фінською програмою. Вчитель викладає тут усі предмети, крім англійської.
Вчитися одразу у двох школах дуже важко, але мама робить усе, щоб донька встигала. На сімейному навчанні задають дуже багато. Виконані завдання пересилають, а хатинку з музики та фізкультури знімають на відео. Є дуже важливе правило: дитина обов'язково має відвідувати фінську школу. Якщо без поважної причини він не прийшов на заняття, це може зацікавити відповідні органи та дитину можуть вилучити із сім'ї, а маму відправити на курси батьківства.
Тут дуже цікавий підхід до навчання: майже немає зошитів, усі завдання дітки роблять у виданих підручниках, – розповіла Асія. – Канцелярію ми теж не купували – нам усе дали у школі. Є у програмі уроки релігії. Дітки, які сповідують, наприклад, православ'я, їздять в іншу частину міста на таксі, що оплачується школою. Назад діти повертаються автобусом.
Атмосфера в класі доньки панує приятельська, хоч, крім Мілани, нікого з України в колективі немає. Одна дівчинка розуміє російську мову, з нею дочка Асії товаришує.
Мілана – дівчинка спортивна, професійно займається футболом, грає за шведсько-фінський клуб, їздить на змагання та майстер-класи.
Але підтримувати та платити за хобі тут дуже дорого, – каже Асія. – Наприклад, місяць занять футболом коштує 40 євро, а костюми, футболки, бутси та м'яч вийшли – 600 євро. Участь команди у змаганнях також оплачується з гаманця батьків.
Молодший син Асії Вадим перейшов до 4 класу в українській школі. У фінському весь минулий рік він навчався в інтеграційному класі з іншими українськими дітьми, тому перейшов у 2 клас фінської школи.
Вадим непогано розмовляє фінською, тому однокласники з фінського класу навіть не здогадувалися, що він з України, доки на День прапора син не прийшов до школи у футболці з українським прапором, – з усмішкою розповідає жінка. – Син дуже активний під час уроків, постійно піднімає руку. Каже, що у фінському другому класі він відмінник і сміється. Я відповідаю, що легко бути відмінником, коли ти всю програму вивчив ще два роки тому, а тепер повторюєш.
Харчування в школі безкоштовне та обов'язкове. За принципом шведського столу – дитина може взяти по одній страві – першу та другу, салат та фрукт. Пити дітям пропонують молоко чи воду, яку можна набрати із крана навіть у місцях загального користування.
Кожну перерву діти проводять на вулиці, вчителі йдуть грати разом із ними. До учнів також приєднується директор школи – він охоче ганяє з дітьми у футбол чи інші рухливі ігри. До речі, директор має свій клас, де він викладає свої предмети. До 6 класу включно всі предмети веде лише один учитель, якому можуть надавати 1 або 2 помічників.
Молодшим дівчаткам-близнюкам Асії Лізі та Софійці було найважче інтегруватися. Їм було лише 5 років, коли довелося йти до фінської школи, адже цей вік – це норма, щоб розпочати навчання у нульовому класі.
Так мої дівчинки одразу опинилися у фінській школі з 16 фінськими дітьми, – згадує Асія. – Ні вихователі, ні однокласники не знали української та російської, дівчаткам було важко, страшно та некомфортно. Ліза перші два тижні постійно ревіла. А потім до їхньої групи потрапив чеченський хлопчик, який розмовляв російською мовою і почав дівчаток бити та обзивати поганими словами. Робив це, коли вихователі не бачили, іноді навіть штовхали моїх дітей. Я намагалася за допомогою телефону перекласти вихователям та батькам хлопчика, що він робить. Але нічого не допомагало. Плакали мої дівчатка, плакала і я за своїх дочок.
Якось маленька Ліза просто побила хлопця: і цього разу розібратися в ситуації викликали батьків хулігана та Асію. Жінка сказала хлопчику, якщо він не перестане ображати дівчаток, то з ним розмовлятимуть поліцейські. Це подіяло і образи нарешті припинилися.
Взагалі вчителі робили все, щоб діти добре почувалися в колективі, – каже Асія. – Зараз дівчатка пішли до 1 класу фінської школи, хоча в Україні вони перейшли до другої. У школі їм дуже подобається, кажуть, що хотіли б ходити до неї та у вихідні.
Якщо не брати мовне питання та рідкісні прояви буллінгу, питань зі школою у дітей Асі практично не було. Найскладніше було минулого року, коли Мілані та Вадиму доводилося їздити до школи двома автобусами, а малим їхати автобусом, а потім ще йти пішки 2 км. Наразі сім'ї пішли на зустріч і 4 дітей перевели до однієї школи. Сім'я винаймає квартиру біля школи, тому зараз на навчання їздить лише старший син Асії.
Швеція: їжі до відвалу та обов'язкове плавання
Олена Дерипаска з дочкою Юлею зараз у Стокгольмі – столиці Швеції. Олена дуже відповідальна мама, до того ж психолог, який знається на особливостях розвитку дітей, тому вона розповіла нам про шведську школу крізь професійну призму.
Юля – учениця першого класу у шведській школі, у її класі ще 25 дітей. На цю кількість учнів є одразу три вчителі – класний керівник та його помічники, які працюють змінами. Помічники стежать за дисципліною у класі.
Дітей не лають, якщо вони говорять або погано поводяться, – каже Олена. – Їх просто виводять із класу та займаються окремо тим, що учень хоче. Це дуже позитивна практика, адже дитина може мати кризи дорослішання, особливості нервової системи або погане самопочуття. Вчитель та помічники грають з дитиною у школі або на майданчику у настільні чи активні ігри.
Особу дитини цінують у шведській школі. До її думки дослухаються. Учнів усіляко мотивують до того, щоб їм було цікаво ходити на навчання. Якщо, скажімо, дитина прийде до школи в піжамі з нечесаним волоссям – її ніхто не лаятиме, адже у малюка може бути поганий настрій, але він все одно прийшов, хай навіть у такому вигляді.
Це позитивний момент, – каже Олена. – Важливо прислухатися до бажань дитини, не припиняти її діяльність. Наприклад, навіть якщо дитина вимазується в багнюці, бігає по кущах – ніхто її за це лаяти не буде. Одяг від таких ігор дуже швидко псується, але це норма. Я бачила, як діти катаються з гірки в багнюку, і ніхто навіть не подумав зупинити їх. Ці діти виглядали щасливими.
Дітей ще у початковій школі вчать комунікації один з одним, розповідають про етику поведінки, наприклад, що зовнішній вигляд – це закрита тема, яку не можна між собою обговорювати. Багато завдань спрямовані виконання разом, щоб учні могли ділитися емоціями, інформацією і замикалися у собі.
У Швеції всіх без винятку дітей навчають плавати.
Тут багато води, тому всі мають уміти триматися на воді, – каже Олена. – Це безоплатно і якщо дитина плаває не дуже добре, їй навіть дають додаткові тренування.
У школі вчать розуміти предмети, а не зубрити напам'ять. Учні часто самостійно працюють над темами, але вчитель відкритий для допомоги та консультації. Якщо вчителю потрібно показати дітям відео, вони роблять це за допомогою проектора та білої дошки.
Щоп'ятниці батьки нічого не дають дітям крім змінного одягу та рушника, бо діти ходять на спорт.
Перерва завжди відбувається на вулиці та в будь-яку погоду.
На майданчику діти не сидять на місці, є багато цікавого обладнання, яке допомагає виховувати витривалість, винахідливість та виявити себе, – розповідає Олена. – Всі ці сітки, турніки та інше розвивають психічні процеси дитини, просторову виставу, рухливу сферу, моторику, точність виконання рухів. Діти постійно рухаються, вони мають довгі перерви, вони сидять постійно під час уроків.
Домашні завдання тут загалом невеликі. Це зроблено, щоб дитина після школи мала вільний час для себе і на гуртки. По п'ятницях будинки легкі – потрібно прочитати текст і відповісти на запитання у зошиті.
Щодо їжі, то дітей у школі годують дуже добре – на шведському столі є овочі, фрукти, вуглеводні, квасоля, риба, м'ясо. Їсти можна стільки, скільки хочеться, бо вважається, що ситі діти краще вчаться і поведінка краща. Батьки не дають дітям ланч-бокси, а лише воду та фрукт, хоча це не обов'язково.
Свята у школі не святкують якось особливо, – розповідає Олена. – За бюджет школи купують усі атрибути – їжу, прикраси. Вчителі та учні вбираються у різних персонажів. Нещодавно було свято 70-річчя школи, всіх просили одягнутись у стилі 50 років. Дітям давали попкорн, сік та солодку вату, був концерт та фокусник. Ціль – показати, що всі діти мають рівні можливості і отримую все одно.
Канцтовари та зошити дітям також дають однакові, все безкоштовно. Для навчання ноутбуки та планшети, які можна взяти додому, якщо потрібно закінчити проект чи тему.
У дніпровській школі Юлія перейшла до другого класу, який навчається за системою «Інтелект України». Проблем із навчанням у дівчинки немає, в обох школах все виконує чудово, але у шведської дівчинки ще трохи не вистачає словникового запасу, бо мова досить складна для вивчення. Олена каже, що шведські вчителі дуже допомагають та створюють комфортні умови для дитини та мами. Хороші стосунки склалися і з учителем української школи. Вона дуже дбайливо ставиться до дітей та контролює навчання. Вона каже малюкам, що складнощі у навчанні – це перешкоди, які ти маєш пройти, щоб потім стало приємно за себе.
Нагадаємо, раніше ми писали: "Кращої освіти, ніж у рідній Україні, не зустріла". Як діти з Дніпра навчаються у Норвегії та Великій Британії
