Народжені незалежними: у дніпрян-ровесників України свій фронт

Сьогодні -- День Незалежності України та рівно півтора роки з початку повномасштабного вторгнення рашки. За ці вісімнадцять місяців ми стали іншими. І у кожного з нас є свій фронт боротьби з ворогом – робота, волонтерство, і, звісно, ​​передова. Ми розповімо про дніпрян, які народилися в один рік із нашою Україною. Вони – народжені незалежними і зараз цю незалежність захищають, пише Дніпровська панорама з посіланням на "Наше місто".

Нацгвардієць Роман Юнаш повинен помститесь за брата

Ровесник Незалежності Роман Юнаш зараз несе військову службу та захищає рідну Україну у лавах Національної гвардії. Він народився 23 серпня 1991 року -- за день до проголошення Акту про незалежність України.  Дитинство та юність хлопця пройшли у селищі Чаплине, що в Синельниківському районі Дніпропетровської області. Він навчався у середній школі, залюбки займався спортом, грав у місцевій футбольній команді.

Був воротарем нашого  футбольного клубу “Чаплине”, вправно стояв на воротах, -- згадує Роман.

Чаплине -- важлива станція та залізничний вузол на Дніпропетровщині, тож для місцевих мешканців звично та почесно працювати у тих сферах, які пов’язані з залізницею. Після середньої школи Роман набув фахових знань в училищі та коледжі електрозварювання у Дніпрі. Потім деякий час працював у воєнізованій охороні Придніпровської залізниці. З цієї роботи пішов до війська. З 2018 року служив у Національній гвардії.
В цей час, ще до повномасштабного вторгнення рф, Роману не раз довелося нести службу та виконувати відповідальні завдання у зоні бойових дій. В 2021 році, після завершення контракту, повернувся на Дніпропетровщину, до роботи на залізниці, а головне -- до своєї родини. Разом із дружиною Роман виховує двох діточок: донечка народилася у 2016 р., а синочок -- у 2021 р.
Втім вже на початку страшного 2022 року мирне життя перервало вороже вторгнення.

Навесні разом із кумом та сусідом повернувся до своєї військової частини, адже треба було захищати країну, -- згадує він.

Разом з Романом  служив його рідний брат Дмитро, який, на превеликий жаль, загинув у 2022 р.

Зараз Роман -- солдат військової частини 3036 Національної гвардії України, обіймає посаду помічника начальника групи застосування спеціальних засобів. Чоловік згадує, що за цей час виконував завдання  на Донецькому напрямку. 
Втім найкраще про військові здобутки кажуть нагороди: Роман Юнаш відзначений нагородами Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ, крім того -- отримав почесну відзнаку -- медаль “Захиснику України”, якою нагороджує керівник держави.
Ми спілкувалися з Романом під час невеликої відпустки, яку він проводить у рідному домі разом з близькими. На питання про те, якою є його заповітна мрія, ровесник Незалежності, захисник держави відповів просто і з душею:

Головне, щоб скоріше закінчилася війна і я  міг бути поруч із родиною.

Для Катерини Найди незалежність -- не тільки про кордони

Ровесниця Незалежності Катерина Найда вже десять років працює сімейним лікарем в одній з дніпровських амбулаторій. Вона народилась у селі Новопавлівка Межівського району, яке знаходиться на кордоні з Донеччиною. Коли була у дев’ятому класі, переїхала до Дніпра та стала навчатись у медичному ліцеї. А потім був медуніверситет  -- там дівчина продовжила опановувати професію, якою захопилась ще в дитинстві.

Мені завжди подобались біологія та хімія, -- згадує Катерина Найда. – Але головну роль зіграла моя мама, яка мріяла бути лікарем, та в неї не склалось. Так я перша з нашої родини пішла у медицину. Звісно, батьки мене не примушували до цього – просто мені подобалось допомагати людям. Зрозуміла це ще під час практики у госпіталі. Навчалась на «Лікувальній справі» на бюджеті, а після шести років навчання  у виші мене розподілили на інтернатуру. Саме в цьому медичному закладі я працюю досі, мені дуже подобається.

За десять років роботи були різні періоди. Дуже важко було під час ковіду – лікарка зі своїми колегами майже ночувала на роботі. Звісно, перехворіла й сама. Та це були ще не всі випробування. На початку великої війни багато хто виїжджав з Дніпра. У Катерини Найди стало менше пацієнтів, але це тривало лише декілька місяців. А потім навантаження повністю стало таким самим, як було до 24 лютого, а часом навіть більше. Люди повертались, в них був стрес, який провокував багато захворювань. Та ще додались переселенці. 
І до війни, і особливо після її початку батьки Катерини не раз пропонували їй виїхати закордон у пошуках кращої долі. Та дівчина завжди відмовлялась від цього. Своє майбутнє вона пов’язує тільки з Україною.

 Незалежність для мене – це не тільки про кордони, -- зізнається Катерина. – Це про нашу мову, яку ми маємо знати. А ще ми мусимо будувати  демократичне суспільство, приймати справедливі закони і жити за ними. Мати гідне життя, яке зараз так тяжко виборюємо.  Вірю, що так і буде.

Волонтер Станіслав Чирченко пропагандує українську через ігри

Волонтер і музикант Станіслав Чирченко та його однодумці пропагують українську мову та першими в Дніпрі винайшли цікавий спосіб збирати донати для захисників.
Станіслав Чирченко, який народився в один рік із проголошенням незалежності України -- людина із багатьма різноманітними талантами та захопленнями. Він музикант -- сам створює музику та грає на гітарі. Він --професійний звукорежисер. А ще -- літератор, пише оповідання та сценарії. Тексти Станіслава надрукували в одному з літературних видань, і ще один твір  українською мовою наразі бере участь в конкурсі. А сам хлопець певний час тому отримав звання «Культурна особистість Дніпра». 
З початком ворожого вторгнення Станіслав зайнявся волонтерською діяльністю -- разом з товаришами активно допомагав знаходити прихисток та житло в нашому місті вимушеним переселенцям, сотні тисяч яких приїхали до Дніпра.
Станіслав народився у Єнакієве Донецької області, та з трьох років разом із родиною переїхав до Дніпра. З дитинства хлопець має дуже слабкий зір. Тож протягом життя йому доводиться долати чимало випробувань, про які навіть не здогадуються люди, що бачать оточуючий світ добре. Людині, яка народилась синхронно з набуттям незалежності України, постійно доводиться докладати чималих зусиль, аби виборювати власну незалежність - від складних життєвих обставин.
Хлопець навчався у спеціальній школі  для дітей із слабким зором у Дніпрі. А потім власними зусиллями вступив до Національної металургійної академії, де здобув освіту економічного профілю.
Справжнім захопленням Станіслава була і залишається музика.

Ще в студентські роки взяв до рук гітару, -- розповідає хлопець. -- І зараз складаю музику, професійно працюю зі звуком та словом.

Станіслав працює композитором та звукорежисером, пише музику та власні вірші. Разом із командою однодумців займається вкрай важливою сьогодні справою - популяризацією української мови, при цьому -- через популярну масову культуру. Творчий проєкт "Файний вулик" здійснює переклад  та українську озвучку мультфільмів, казок для дітей, а також популярних телесеріалів. 
А ось і цікавий здобуток у волонтерській діяльності. Першими в Дніпрі Станіслав та його товариші винайшли цікавий спосіб збирати кошти на потреби захисників. Молоді люди влаштовують онлайн-трансляції різноманітних ігор, популярних серед молоді, та синхронно озвучують процес українською мовою. Під час таких заходів глядачі охоче надають донати. Тож організатори одразу запропонували усім охочим не лише дивитися ігри, а й допомагати нашим військовим. Про свої успіхи поки що кажуть зі скромністю, однак ідея -- оригінальна та трендова, тож і успіх буде неодмінно.

Марія Брюховецька робить світ чистішим

Марія Брюховецька, інспекторка з кадрів Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ вважає, що незалежність та доброта притаманні кожному українцю. Сама Марія стовідсоткова волонтерка. Ровесниця Незалежності прагне допомоги всім. І в неї це чудово виходить.
Після закінчення  школи Марія вступила до ДІІТу, де отримала диплом архітектора. Вийшла заміж, народила дочку, влаштувалася на роботу інспектором з кадрів. Але своїм головним покликанням дніпрянка вважає – прагнення допомагати людям та природі.

Завжди хотіла змінити світ на краще, зробити його чистішим, – розповідає Марія. – Ходила прибирати ліс. І доньку привчаю до цього. Закликаю її не лише прибирати за собою, а й зібрати чуже сміття. Щоб жодного папірця не залишилося.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну наша небайдужа землячка роблять все можливе, щоб допомогти українцям, які потрапили в біді.

Десятки тисяч людей втратили дах над головою, -- розповідає вона. -- Хочеться допомогти кожному. Зареєструвалася у телеграм-каналі, куди надходить інформація про необхідну допомогу вимушеним переселенцям. Стала допомагати у розселенні. У друзів, знайомих є будинки, квартири, дачі, куди ми селили біженців з тимчасово окупованих регіонів.

Коли на початку березня 2022-го Марія з чоловіком та донькою виїхали на захід України, у своїй квартирі вони поселили чужих людей, які потрапили в халепу.

Сім'я з Харкова прожила у нас три місяці, коли ми були у від'їзді, – розповідає волонтерка. -- Потім, у нашій квартирі також мешкала родина з Донецької області з дитиною. На дачі до якої ми не їздимо, зараз проживає чоловік у якого нічого не залишилося в Донецькій області.

Сьогодні Марія Брюховецька прибирає лісові посадки, розселяє переселенців, здає кров для поранених бійців ЗСУ.

Незалежність особисто для мене дуже важлива, – зазначає Марія. -- Я тому й працювати пішла, щоби бути незалежною від чоловіка. Мій чоловік, Андрій, мене в цьому підтримує. Нашу дочку, 9-річну Настю, ми теж привчаємо до самостійності, до того, щоб усі рішення у житті вона приймала сама. Не змушуємо Настю, не нав'язуємо свою думку. Не хоче вона, наприклад, прибирати в кімнаті, хай не прибирає! Потім сама зрозуміє, що в порядку жити краще. Вважаю, що кожна жінка, кожен чоловік, кожна сім'я та кожна країна мають бути незалежними. Вірю у нашу Перемогу.  Мрію організувати потужний волонтерський рух з прибирання природи. Щоб на нашій землі жодної нечисті не було. Ніде та ніколи.

Станіслав Лисачов допомагає витягувати людей з критичних ситуацій

Коли дніпрянин Станіслав Лисачов був ще підлітком, від тяжкого онкологічного захворювання помер його дідусь. Саме тоді у хлопця з’явилось непереборне бажання допомагати людям, які опинились у біді. Він твердо вирішив стати лікарем.

З 15 років під час літніх канікул я став працювати санітаром у обласній дитячій лікарні, -- розповідає Станіслав Лисачов. – Робив перев’язки, допомагав лікарям та медсестрам. Після школи вирішив у коледжі опанувати професію фельдшера. З 2012-го працював на швидкій, був фельдшером у складі реанімаційної бригади. А через вісім років став лікарем-анестезіологом однієї з дніпровських лікарень.

За цей час ровесник Незалежності Станіслав Лисачов жодного разу не пошкодував про вибір професії. Навпаки, він дуже пишається тим, що допомагає витягувати людей з критичних ситуацій. Та й в колективі лікарні він себе почуває добре – як в великій родині.

Зараз гарні анестезіологи у великому дефіциті, -- підкреслює Станіслав Лисачов. --  Такі спеціалісти як я дуже потрібні нашій країні, тож в мене ніколи не було думки кинути тут все та поїхати закордон. Невдовзі після початку великої війни в мене народилась донька. Зараз моя дружина з нею в декреті. Коли крихітка трохи підросте, кохана повернеться на роботу – вона теж за фахом анестезіолог. Будемо допомагати людям, бо хто як не ми.

Своє майбутнє молодий лікар пов’язує тільки з Україною. З великими надіями на процвітання нашої країни.

Має бути наша сумісна робота, --  впевнений Станіслав. – Разом ми зможемо досягти багато чого. Незалежність для мене – це свобода дій, право на вибір, великі перспективи у підвищенні моїх професійних навичок. І звісно, мир.

Машиніст Артем Новіков мріє про творче майбутнє для доньки

Ровесник Незалежності Артем Новіков, машиніст електропоїзда, можливо, найщасливіша людина. Про роботу машиніста він мріяв ще змалку. А сьогодні в ровесника незалежності, крім улюбленої роботи, є ще кохані дружина та дочка. Батько дуже хоче, щоб його дочка Уляна жила у вільній, незалежній Україні.

З вибором професії Артем не мав проблем. Ще б! Його батько, дід і навіть прадід керували локомотивами. І з раннього дитинства хлопчисько уявляв як він керуватиме величезною машиною потужністю в десятки тисяч кінських сил. Тому після школи хлопець закінчив залізничний технікум і принагідно відучився в коледжі, щоб отримати корочки помічника машиніста.

Робота мені дуже подобається, – розповідає Артем. – Моя мрія здійснилася в 2019 році. Став працювати машиністом електропотягу.  Приємно робити людям добро. Знаю, як земляки чекають на мою електричку, і тому працюю із задоволенням. Іноді навіть доводиться затриматися на хвилину-другу, щоб підібрати всіх пасажирів. Адже працюємо для людей, а час надолужимо в дорозі.

Ще одна радість у нашого земляка – родина. Його дружина Олександра подарувала чоловікові дочку Уляну, яка у свої 9 років почувається цілком щасливою та незалежною.

Років з два тому донька хотіла працювати в поліції, а зараз у неї  виявились здібності до малювання, – зазначає батько. – Сьогодні її кумири – знамениті футболісти. Такі як Кріштіану Роналду чи Мессі. А ще Уляна з великим натхненням малює усіляких мультяшних персонажів. У цьому вона виявляє величезну фантазію. Образи народжуються в її голові. Вигадує та малює. У творчості виражає свою свободу та незалежність. Радий, що в мене росте така талановита дівчинка.

Артем вважає, що кожна людина і кожна країна повинні бути вільними та незалежними.

Я людина незалежна і не люблю, коли мені хтось наказує і вказує, -- констатує Артем Новіков. – У мене є своя голова на плечах. Впевнений, що вільною, суверенною та незалежною має бути і наша Україна. Такою вона обов’язково стане після нашої Перемоги, в яку ми всі віримо. Тільки у вільній країні можуть вирости незалежні діти, які на все на світі мають свою точку зору. У тому і є щастя. А діти наші мають бути найщасливішими. Хто з батьків не мріє про це.

Микола Іващенко відновлює електропостачання після обстрілів

Микола Іващенко, електромонтер контактної мережі, народився у березні 1991-го. Сьогодні йому, ровеснику Незалежності країни, доводиться відновлювати електропостачання після ворожих обстрілів. Вдень та вночі.  Але Микола твердо переконаний, що все у нас буде гаразд ,  а Україна у боротьбі з агресором вистоїть та переможе.
Електриком Микола хотів стати ще у школі. Відмінна професія -- цікава та затребувана. Навчався він добре і легко вступив до Запорізького електротехнічного коледжу. Закінчив його та став кваліфікованим фахівцем. А мама, Ольга Миколаївна, порадила сину попрацювати на залізниці. Микола так і зробив. Сьогодні він електромонтер контактної мережі Нікопольської дистанції електропостачання. 
Зараз Нікопольський район один із найнебезпечніших. Агресор постійно обстрілює його з важкої артилерії. Тому роботи у місцевих залізничників-електриків повно. Іноді доводиться усувати неполадки у бронежилетах.

Я впертий, завжди стою на своєму і домагаюся поставленої мети, – розповідає Микола. -- На роботі, звісно, теж. Усунути пошкодження після ворожих обстрілів або стихійних лих доводиться годинами. Навіть цілодобово. Але працюємо, до останнього. За будь-якої погоди. Дощ, спека, мороз. Наше завдання – відновити електропостачання, якого так потребують люди. Поки все не полагодимо, не йдемо.

У Миколи Іващенко підростають дві чудові доньки – Аліса та Софія.

Дівчатка дуже гарні, – усміхається Микола. - Алісі три роки. Вона вже добре танцює. Відчуває музику та ритм. А молодшій Софі лише рік і вона, зрозуміло, про танці навіть не думає. У неї все попереду! Дуже хочеться, щоб у наших дітей було сонячне, мирне дитинство. Щоб світ був у наших будинках та сім'ях.

Ще, звісно, Микола Іващенко мріє, щоб Україна перемогла і всьому світу довела, що вона вільна та незалежна країна.

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, -- каже він. -- Щоби ми відновили залізницю. Щоб у людей була гідна зарплата та впевненість у завтрашньому дні. І, звісно, сьогодні День Незалежності  -- наше головне свято.

Також раніше ми писали «Жодна громада такого не робила»: Філатов показав рекордну партію «швидких», які Дніпро доправив Силам оборони і деокупованим містам