Місто - це люди. Водій автобусу з Дніпра у вільний час возить гуманітарку та ремонтує авто для фронту
П’ять днів на тиждень возить пасажирів та гуманітарні вантажі, а у вихідні лагодить транспорт для ЗСУ. Водій автобуса Михайло Глотов з початку повномасштабного вторгнення поєднує звичну роботу на міських маршрутах з регулярними відрядженнями, у тому числі - й на окуповані території. У першу таку поїздку чоловік вирушив минулої весни. Тоді він брав участь в евакуаційному рейсі - забирав людей з-під Бердянська. Про це розповідає Дніпровська панорама.
Керівництво попросило поїхати, я без роздумів погодився. Треба ж допомагати людям. Страшно не було. Ми дуже багато людей вивезли. Шкільні автобуси були забиті - хто сидів, хто стояв. Купа речей, валіз, - розповідає Михайло.
У поїздках водій бував по кілька разів на місяць. А восени минулого року чоловік один з перших вирушив у звільнений Херсон.
В перший день ми туди автобуси повезли. Орки з міста увесь транспорт позабирали, а людям він потрібен. Дорогою бачили, як снаряди стирчали з асфальту, лежали на узбіччі; всюди - розтяжки. Якщо треба вийти з автобуса - це необхідно робити дуже обережно. Проїжджали повз села, бачили, як люди руками махали, вітали нас. В мене тоді аж сльози на очі виступили, – згадує Михайло.
Бувало, колона водія потрапляла під обстріли. Чоловік каже, в такі моменти не встигаєш ані злякатися, ані продумати, що робити.
Вибух такий, аж автобус у бік уходить. Тоді даєш газу і їдеш звідти – якнайшвидше намагаєшся залишити небезпечну територію, - згадує чоловік.
Михайло перевозив не лише людей, а й гуманітарні вантажі. Продовжує робити це й зараз. Місяць тому був на кордоні з Польщею - забирав допомогу від Чехії. Чоловік у цих поїздках майже не втомлюється, бо має чималий досвід. В автобусних перевезеннях він з 1996-го, а до того працював водієм тролейбуса. Загалом же за кермом Михайло вже 34 роки. Зараз працює на 88 автобусі.
У свою роботу Михайло закоханий. Щоправда останнім часом вона виснажує його емоційно. Водій каже, спілкування з пасажирами відбирає енергію.
Раніше люди були добріші. Зараз трапляється агресія, навіть в елементарних ситуаціях. Наприклад, було - став на зупинці, а пасажирка каже: "Проїдь ще 15 метрів". Я відповідаю, що це офіційна зупинка, далі проїхати не можу. Вона почала мене обзивати. В таких ситуаціях намагаюся не нервувати, інколи допомагають жарти. Значно рідше, але трапляється й позитив. Бабусі цукерками пригощають, яблуками, мандаринами. Багато пенсіонерів дякують за поїздку, коли виходять з автобуса, - розповідає Михайло.
Від емоційного вигорання Михайла рятують активний відпочинок та зміна обстановки - ті ж самі поїздки за гуманітарною допомогою. А ще - робота у власному гаражі, де чоловік лагодить авто воїнів ЗСУ.
Коли мої знайомі військовослужбовці приїжджають у Дніпро, я їм завжди щось підварю, підлатаю. Транспорт приїжджає з фронту в дуже плачевному стані. То прострілений, то підірваний на міні. Раніше бійці раз на тиждень приїжджали, зараз – раз на місяць. Щоразу допомагаю їм, - каже водій.
Евакуації, гуманітарну допомогу, ремонти транспорту - це все Михайло вважає своїм обов’язком. Він намагається зробити для Перемоги все, що від нього залежить.
Якщо ніхто не буде допомагати, то як воно буде? Ми ж боремося за Україну, женемо орків з рідної землі. Воїни там ризикують своїм життям. Ми спимо в своїх ліжках, а вони - в окопах захищають нас. Тож у тилу наш борг - допомагати їм, - додає Михайло.
Нагадаємо, раніше ми писали, що Дніпропетровщина втратила солдата, який до останнього подиху був вірним присязі.
