У Дніпрі вдова відомого фотографа розкриває секрети повернення до життя після болючої втрати

Цей дзвінок телефону повернув мене майже з небуття, куди я занурилася після раптової смерті чоловіка три тижні тому. Зателефонувала вдова мого колеги з журналістського цеху – відомого у Дніпрі фотографа Сергія Вольського, життя якого ковід забрав трохи більше року тому. З Надією ми не бачилися і не спілкувалися багато років. Але саме після розмови з нею розпочалося моє повернення до нормального життя. Цю історію розповідає Дніпровська панорама.

Зрозуміти почуття, думки та вчинки вдови може лише той, хто сам пережив аналогічне горе. Надія Вольська в цьому відношенні була старша за мене на рік і вже пройшла все найстрашніше. Вона залишилася одна з трьома дітьми, без роботи та мало пристосована до вирішення побутових проблем – цим питанням у сім'ї завжди займався чоловік. Але вона знайшла в собі сили видертися з цієї прірви.

Надія Вольська та діти

Надія Вольська з дітьми. Фото: facebook.com

Цитата з книги:

"Найстрашніша мить мого життя. Одна мить яка розділила моє життя навпіл. Два тяжких подиха и він тихо впав мені на руки. Я закричала, благаючи про допомогу й тільки зараз зрозуміла що біля нас нікого немає. Ми були зовсім одні".

Надія Вольська – людина віруюча і каже, що саме Бог вказав їй шлях до зцілення важкої душевної рани. Я більш схильна до метафізичних поглядів та життя за законами Всесвіту. Але обидві ми розуміємо, що все в цьому житті відбувається не просто так і Вищі сили не стоять осторонь. Але тільки своїми зусиллями людина може витягти себе з прірви.

І саме звідкись зверху до Надії прийшов намір написати книгу, яка стала б покроковим посібником для тих, хто переживає болючу втрату близьких.

Замислюватися над написанням цієї книги я почала через півроку після смерті мого чоловіка. Нещодавно виповнилося два роки, як пішов Сергій. Його відхід був несподіваним. Я до останньої хвилини не думала, що його хвороба завершиться смертю. Мені було дуже тяжко психологічно, оскільки багато років ми були єдиним цілим. Це фактично була одна людина, у якої дві голови, чотири руки та чотири ноги. Всі рішення приймалися разом, ми жили один для одного і коли Сергія не стало, це було для мене неймовірним випробуванням, як у моральному, так і в емоційному плані. А також у побутовій сфері, бо в мене завжди була людина, на яку я могла покластися у житті», - розповідає Надія.

Через кілька місяців, сидячи на лавочці в храмі, вона подумала, що якщо переживе всі ці жорсткі випробування, то допомагатиме іншим людям долати таку кризу.

Сергій Вольський

Сергій Вольський. Фото: facebook.com

Надія ще не знала, чим вона може допомогти, оскільки на той момент сама ще не вибралася з-під гніту трагедії в сім'ї. Але вже тоді вона розуміла, як було б добре, якби поруч, окрім Бога, був той, хто може підказати шлях. І це може бути лише той, хто сам знайшов у собі сили повернутися до життя після важкої втрати.

Цитата з книги:

"Тієї миті, дивлячись в його очі, я провалилася у якусь темну безодню! Потойбічну прірву у якій було мільйон запитань й не однієї відповіді! 

Боже коли я прокинуся? Коли це закінчиться? Як навчитися дихати? Чи не втрачаю я розум? Що зі мною? Хто я? Навіщо це все? Як довго це все буде тривати?...

Тоді мільйон цих запитань рвали мене на шматки! Чи знайшла я на них відповідь? Так!  Але на все свій час…"

Спочатку книга замислювалася для вдів, бо це мій шлях, я його пройшла і знаю, як долати ці кроки. А трохи згодом у моєї подруги загинув син на фронті. Через деякий час вона мені сказала, що справді втрата чоловіка і втрата сина – це різні речі. Але ми переживаємо в собі ті ж самі емоції. Нам однаково важко. Це змусило мене замислитися, я переформатувала книгу та почала її писати для людей, які втратили близьких, - пояснює Надія Вольська.

Автор майбутньої книги сподівається, що вона стане посібником для людей, які переживають втрату і допоможе їм адаптуватися до нового життя, знайти його сенс і видертися з безодні.

Надія на єдиному диханні написала вже майже сто сторінок книги.

Надія Вольська

Надія Вольська. Фото: facebook.com

У нашому житті все мінливе. Ми можемо сподіватись на власні сили. Але буває важкий час приходить, і саме війна нам це показала, як легко в момент позбутися близької людини, будинку, бізнесу, і взагалі всього. Можуть завити сирени і може прилетіти ракета до твоєї домівки. Ти абсолютно безсилий проти деяких речей. Ти можеш сподіватися на близьких людей, але як у моєму випадку – Сергій пішов і я залишилася без його підтримки. Все в житті змінюється, але Бог – це сила, яка завжди буде з тобою. Багато хто ставить запитання "а чому тоді Бог допускає погане в нашому житті?". Бог не гарантує нікому з віруючих, що не буде зла в житті. Воно 100% буде і питання лише в тому, що Бог – це наша парасолька, під якою можна сховатися і пережити важкі випробування. Це і є віра, і вона дуже допомагає, - каже автор майбутньої книги.

Надія переконана, що не варто "ховати" себе слідом за близькими, що пішли. Потрібно продовжувати жити.

Книга називається "Крила метелика". Я поділила своє життя на три етапи. Перший – до того часу, коли я зустріла Сергія. Другий - коли ми стали жити разом і створили такий собі кокон нашого життя. І третій етап - це коли у вас кокон розривається і з нього виходить метелик. Це для нього важка робота і якщо він не пройде цей шлях, крила недорозів'ються й він залишиться у коконі та загине. Також і людина, яка втратила близького - вона залишається як у цьому коконі, що розірвався. Вона безсила і перебуває у шоці, а їй треба пройти цілий шлях, щоб повернутися до нормального життя. І ніхто цього за неї не зробить, - каже вдова.

За її словами, не варто сподіватися лише на те, що час лікує. Ні, забути неможливо. Шанс на порятунок тільки в тому, щоб вчасно перемикнути себе.

Справді, є проміжки часу – перші 9 днів ти як у тумані, ти не дуже розумієш, що трапилося. Єдине питання, яке я мала – це не сон? Я не сплю? І коли це скінчиться? Потім 40 днів – це підходить той етап, коли ти починаєш поступово приходити до того, що близької людини немає. Весь цей час до 40 днів найкраще – це виплакатися, дати волю своїм почуттям та емоціям, бо тримати в собі це неможливо. Це неймовірний біль. Але при цьому потрібно дати собі чітку настанову – ось пройдуть 40 днів і далі я починаю жити, – радить Надія.

Цитата з книги:

"Перші 40 днів - ви у минулому. Ви відчайдушно хапаєтеся за те минуле, та відчуваєте що безсилі, воно тікає й це живить ваш біль. Ви маєте докласти зусиль. Ви як барон Мюнхаузен маєте витягати самі себе з болота. Як? Діяти, робити самостійні кроки. Ви мусите почати жити у сьогоденні й дивитися у майбутнє. Зараз ви тримаєте в руках цю книжку, в ній ви знайдете підказки, як саме це зробити. Я пройшла цей складний шлях і впоралася, й ви неодмінно зможете! Та давайте почнемо з початку…"

Нагадаємо, раніше ми писали, що Дніпропетровщина простилась з 24-річним Олександром Шабратом, життя якого обірвала ворожа куля